Реформа ЖКГ, про необхідність якої так довго говорять «більшовики» й «меншовики» Верховної Ради, столичні і периферійні можновладці, ніяк не зрушить із мертвої точки. Та й дискусії, зрештою, ніби припнуті до стрижня проблеми: де брати кошти на латання дірявих мереж, ремонт дахів і вулиць? Від ледь не щоденного «Казна порожня!» у «простих» працівників ЖКГ уже вуха в’януть — і вони закривають очі на впровадження відверто корупційних схем «порятунку» ЖЕКів, ЖЕДів та інших комунальних контор. Ось і вигулькують на ниві послуг різноманітні ТОВ — фірми і товариства зазвичай із рекордно обмеженою відповідальністю. Хіба ж укладатимуть вони мільйони в чуже господарство?

Прошу слова (поки ще можливо). Я, як законослухняний громадянин, мав би поважати посаду Президента держави й особу, яка цю посаду обіймає. Але важко втриматися на такій позиції, коли ця особа ігнорує щонайменше половину населення держави, яку вона очолює...

Псевдополковник і псевдовчений Д. Табачник спробував навісити ярлики колабораціоністів на Степана Бандеру та Романа Шухевича. Але обґрунтувати це він не спромігся, не здатен; але ж саме доказовість відрізняє науковця від політикана.

Черговий керівник у черговий раз послав народ України у... «світле майбутнє». Послання Януковича парламенту нагадує заклики ЦК КПРС: забезпечити, підвищити, розширити. У ньому кожний може знайти щось приємне на свій смак. Ліві (а також незаможні) щасливі, що не згадано про підвищення пенсійного віку (хоча у програмі реформ це передбачено). Праві та багаті радіють проголошеному завершенню приватизації, олігархи вже займають чергу (чергу обіцяно загальну, але розподілятиме сам гарант).

У скромній івано–франківській квартирі неподалік набережної імені Стефаника скромно до квітня 2007 року жив на заслуженому відпочинку колишній інженер заводу «Промприлад» Мирон Болехівський. Майже щодня зранку він їздив у рідне село Ворона, за два десятки кілометрів від обласного центру, де на запустілому батьківському обійсті порався біля пасіки та городу, а вечорами продовжував удосконалювати те, на що заклопотане людство не звертало увагу. Після публікації в «УМ» матеріалу «Засекречена лабораторія» пана Мирона» її герой три роки тому прокинувся відомим. Відтоді не звичного до публічної уваги винахідника кілька разів показували місцеві та київські телеканали, читачі й глядачі зверталися з уклінними проханнями поділитися досвідом використання запатентованого ним медичного пояса для лікування пахової грижі. Та згодом ажіотаж довкола його скромної персони стих, і життя знову ввійшло у звичну колію.

Аж раптом — несподіваний дзвінок від пана Мирона: «Приходьте ввечері, я хочу поділитися з читачами «України молодої» одним давнім відкриттям, про яке варто знати передусім власникам транспортних засобів. Нехай користуються».

Що є смерть? Кома, трикрапка, знак питання?.. Що завгодно, але тільки не крапка. Коли втрачаєш близьку людину, відповідь на це запитання вимальовується саме така. Бо зв’язок між «до» і «після» — він не зникає. По смерті чоловіка, Костя Степанкова, актриса Ада Роговцева наче ще міцніше зблизилася з ним — це відчувалося в її інтерв’ю, у спогадах й у сприйнятті сучасності. А тому поява в репертуарі Театру драми і комедії на Лівому березі вистави «Вася повинен подзвонити», головну роль в якій зіграла Ада Миколаївна, була досить логічною. Як і «Рожевий міст», попередній спектакль за участю актриси у цьому театрі, «Васю...» поставила донька Роговцевої — Катерина Степанкова. Автор п’єси «Прогулянка в Лю–Бльо», за мотивами якої з’явилася вистава, російська письменниця Катя Рубіна.

Бути вихованою, інтелігентною, толерантною людиною на високій посаді в радянські часи вдавалося не кожному. Серед тих, хто не став коліщатком системи, а навпаки, послаблював цензуру і не допускав тоталітаризму, був Юрій Олененко. У 1983—1991 рр. він посідав крісло міністра культури УРСР, очолював Держкіно УРСР, Комітет у справах національностей при Кабінеті Міністрів України, був Надзвичайним та Повноважним послом в Естонії, в останні роки входив до Національної спілки кінематографістів України. 15 червня, на 76–му році, Юрій Олененко пішов із життя.

Інтерпретувати образ Христа свого часу намагалося чимало творчого люду. Згадаймо, як боротьбі з релігійним каноном були присвячені такі літературні твори, як «Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова, «Іуда Іскаріот» Леоніда Андреєва і «Плаха» Чингіза Айтматова, а також фільми «Остання спокуса Христа» Мартіна Скорсезе, «Євангеліє від Матфея» П’єра Паоло Пазоліні та «Страсті Христові» Мела Гібсона. Що ж до відомого португальського письменника Жозе Сарамаго, чий роман «Євангелія від Ісуса Христа» щойно вийшов у видавництві «Фоліо», то варто зазначити, що саме антиклерикальні твори цього автора завжди мали найбільший резонанс.

Якщо ви мрієте побачити Київ із висоти пташиного польоту, то така можливість уже є для кожного охочого: віднедавна у столиці діє оглядовий майданчик. Він розташований над останнім поверхом новобудови поблизу Севастопольської площі. Історична місцевість Александрівська Слобідка, де розташовано комплекс, сама по собі є одним із найвищих місць у Києві. А 25–поверхова будова додає до цієї висоти ще 100 метрів. З оглядового майданчика відкривається масштабна панорама усієї правобережної частини міста.

Багатостраждальний пам’ят­ник Івану Мазепі, який мав би прикрасити в Полтаві Іванову гору, можуть встановити у столиці. Як розповів «УМ» народний депутат від НУНС, голова полтавської «Просвіти» Микола Кульчинський, через протидію міської влади Полтави монумент українському гетьману (на зведення якого збирала гроші вся Україна) досі лежить на складі одного з художніх комбінатів. Тож якщо пам’ятник не вдасться встановити у Полтаві, він з’явиться в Києві: Києво–Могилянська академія вже висловила бажання «оселити» монумент поблизу своїх стін. Микола Кульчинський каже, що свого часу в Києві обговорювали появу гетьманського монумента — провели конкурс на кращий пам’ятник Мазепі, обрали його переможця. Але вартість пам’ятника — 10 мільйонів гривень. За такі гроші, переконує Кульчинський, ніхто його не робитиме.