На вчорашній зустрічі Генерального прокурора Олександра Медведька з пресою вже традиційно обговорюється хід розслідування резонансних справ — як позаминулих років, у яких слідчі дії відбуваються украй повільно, так і відносно «свіжих». Очільник ГПУ так і не сказав, чи будуть установлені замовники та організатори викрадення та вбивства Георгія Гонгадзе. Натомість опосередковано підтвердив припущення, що головний виконавець — начальник Департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексій Пукач — вочевидь, сяде на лаву підсудних сам, без замовників із вищих ешелонів влади. Адже, за словами пана Медведька, вже впродовж липня–серпня слідчі завершать досудове слідство у справі Гонгадзе. До речі, експерти підтвердили, що останки черепа, знайденого в Таращанському районі Київщини, належать убитому Гії.

Чи зустрічали ви фотографів, які б отримали звання «Заслужений діяч мистецтв України»? Ризикну припустити, що в абсолютній більшості випадків співрозмовники скажуть «Ні». Людей із фотокамерою набагато легше побачити в переліку «заслужених» серед працівників сфери побутового обслуговування або журналістики, а от серед митців їх — лічені одиниці. Вінничанин Зорій Файн потрапив до таких винятків після того, як його світлини склали візуальний блок ошатного презентаційного видання «Золота підкова Черкащини». Однак у творчій біографії майстра світла і тіні воно було тільки одним епізодом.

The Maneken — проект колишнього діджея Євгена Філатова (тоді він був відомий як Dj Major), який довгий час працював аранжувальником відомих українських поп–співаків. Три роки тому Женя серйозно вирішив стати сам собі артистом і почав працювати під псевдонімом The Maneken, тим самим посилаючи месидж, що його проект — усього лише модель, що мінятиме музичне вбрання. Перший альбом — нью–диско, фанк, соул, джаз, наступні пошуки — електронно–рокові ліричні композиції. Видається, The Maneken — це альтерего сучасного суспільства: мінливої маси, що знаходиться в постійному русі й пошуку.

Із Женею ми зустрілися у його студії на Глибочицькій, у самому серці подільського індастріал, і завели розмову про сучасну танцювальну музику, її електронне наповнення, комп’ютеризацію цього ринку й причини незначної популярності електронного напряму в Україні.

Узимку авторитетний міжнародний інтернет–портал Futsalplanet.com, що висвітлює основні події у житті світового міні–футболу, проводив опитування з метою визначити найкращу футзалістку минулого року. Результати виявились несподіваними: якщо попередні рази перемагали іспанки та бразилійки, то тепер титул найкращої має дівчина з України. Більшість відвідувачів головного міні–футбольного сайту підтримали 25–річну Аліну Горобець, представницю клубу «Біличанка–93» із селища Коцюбинське, що під Києвом. Для жіночого футзалу це визнання — на рівні із «Золотим м’ячем» Андрія Шевченка. Кореспондент «УМ» зустрівся із простою дівчиною — дочкою зварювальника та продавщиці — і водночас зірковою футзалісткою уже після завершення чемпіонату України, в якому тріумфувала команда Аліни. Говорили про нові перемоги, давніші здобутки і про жіночий футзал в Україні загалом.

Реформа ЖКГ, про необхідність якої так довго говорять «більшовики» й «меншовики» Верховної Ради, столичні і периферійні можновладці, ніяк не зрушить із мертвої точки. Та й дискусії, зрештою, ніби припнуті до стрижня проблеми: де брати кошти на латання дірявих мереж, ремонт дахів і вулиць? Від ледь не щоденного «Казна порожня!» у «простих» працівників ЖКГ уже вуха в’януть — і вони закривають очі на впровадження відверто корупційних схем «порятунку» ЖЕКів, ЖЕДів та інших комунальних контор. Ось і вигулькують на ниві послуг різноманітні ТОВ — фірми і товариства зазвичай із рекордно обмеженою відповідальністю. Хіба ж укладатимуть вони мільйони в чуже господарство?

Прошу слова (поки ще можливо). Я, як законослухняний громадянин, мав би поважати посаду Президента держави й особу, яка цю посаду обіймає. Але важко втриматися на такій позиції, коли ця особа ігнорує щонайменше половину населення держави, яку вона очолює...

Псевдополковник і псевдовчений Д. Табачник спробував навісити ярлики колабораціоністів на Степана Бандеру та Романа Шухевича. Але обґрунтувати це він не спромігся, не здатен; але ж саме доказовість відрізняє науковця від політикана.

Черговий керівник у черговий раз послав народ України у... «світле майбутнє». Послання Януковича парламенту нагадує заклики ЦК КПРС: забезпечити, підвищити, розширити. У ньому кожний може знайти щось приємне на свій смак. Ліві (а також незаможні) щасливі, що не згадано про підвищення пенсійного віку (хоча у програмі реформ це передбачено). Праві та багаті радіють проголошеному завершенню приватизації, олігархи вже займають чергу (чергу обіцяно загальну, але розподілятиме сам гарант).

У скромній івано–франківській квартирі неподалік набережної імені Стефаника скромно до квітня 2007 року жив на заслуженому відпочинку колишній інженер заводу «Промприлад» Мирон Болехівський. Майже щодня зранку він їздив у рідне село Ворона, за два десятки кілометрів від обласного центру, де на запустілому батьківському обійсті порався біля пасіки та городу, а вечорами продовжував удосконалювати те, на що заклопотане людство не звертало увагу. Після публікації в «УМ» матеріалу «Засекречена лабораторія» пана Мирона» її герой три роки тому прокинувся відомим. Відтоді не звичного до публічної уваги винахідника кілька разів показували місцеві та київські телеканали, читачі й глядачі зверталися з уклінними проханнями поділитися досвідом використання запатентованого ним медичного пояса для лікування пахової грижі. Та згодом ажіотаж довкола його скромної персони стих, і життя знову ввійшло у звичну колію.

Аж раптом — несподіваний дзвінок від пана Мирона: «Приходьте ввечері, я хочу поділитися з читачами «України молодої» одним давнім відкриттям, про яке варто знати передусім власникам транспортних засобів. Нехай користуються».