Свій останній матч у цьому році національна збірна не програла, однак футбол у виконанні команди Юрія Калитвинцева знову залишив неприємний осад. В осінню палітру женевського вечора середи найбільше темних фарб внесли наші захисники разом із голкіпером Андрієм П’ятовим. Під час виконання швейцарцями стандартів вони припустилися простих за футбольною суттю, але складних за наслідками помилок, дозволивши капітану суперників перервати свою тривалу безгольову серію. Наші «креативники» веселковими барвами теж не виблискували: два м’ячі у ворота господарів залетіли всупереч логіці, завдяки везінню та хорошій артилерійській підготовці окремих виконавців.

Головна проблема збірної України, яка найбільше впадала в око, — брак структурованої, цілісної гри. Між футболістами постійно виникали неузгодженість та «конфлікт інтересів». Часом складалося враження, що кожен «синьо–жовтий» виконавець грає у свою, особливу, гру, намагаючись якнайкраще зарекомендувати себе в очах керівництва та гаданого нового наставника. І забувши про те, що футбол — це насамперед командна гра, а склад збірної в цьому матчі вже виглядав як близький до варіанта основного.

Італійський фахівець Марчелло Ліппі, якого «сватають» на посаду головного тренера збірної України, сидів на трибуні «Стад де Женев», але, кажуть, пішов за десять хвилин до закінчення матчу. Невже аж настільки розчарувався?..

На саміті Україна—ЄС, який відбудеться наступного понеділка в Брюсселі, Європа може зробити нам приємне. Чи то з поваги до ще пам’ятної Заходу Помаранчевої революції (22 листопада — затверджений на дер­жавному рівні указом Президента Ющенка День свободи), чи то як черговий (останній?) аванс новій українській владі, Євросоюз таки затвердив текст Плану дій із запровадження безвізового режиму між Україною та ЄС. Той самий, про надання якого сторони домовилися у травні цього року. «Наш намір — дати позитивний політичний сигнал про готовність вибудовувати тісніші відносини з Україною», — цитує УНІАН своє джерело у дипломатичній службі Європейського Союзу.

За програмою реформування до 2015 року Збройні сили України знову планується скорочувати. Про це повідомив начальник Генштабу — Головнокомандувач ЗСУ генерал–полковник Григорій Педченко. «Ми будемо скорочуватися, хто б там що не казав, — заявив пан Педченко. — Ми повинні мати такі Збройні сили, які може собі дозволити держава». За словами Головнокомандувача, якщо зараз чисельність ЗСУ становить близько 200 тисяч, то у 2015 році планується близько 160 тисяч. Під скорочення потраплять 20 тисяч військових та 20 тисяч цивільних працівників ЗСУ. Скорочення торкнеться в основному небойових з’єднань і частин.

Реаліті–шоу «Без мандата», яке вже кілька місяців іде в ефірі «1+1», в наступному році накаже довго жити. Хоча продюсер проекту Оксана Кучерова поки що не надто категорична в прогнозах і обережно говорить про те, що зйомки шоу лише «можуть припинитися», бо «всі проекти мають певні сезони свого існування», втаємничені розуміють: якщо продюсер говорить «можливо», то насправді це означає «так». Варто поговорити про інше: для чого подібне шоу взагалі потрібно було запускати. І як продюсерська чуйка людини, котра належить до творців успішних сезонів «Міняю жінку», не підказала, що телевізійна «дитина» під назвою «Без мандата» — мертвонароджена. Без жодних перспектив для реанімації.

Одного дня ці дівчата стали знаменитими на всю Україну. На Олімпійських іграх 2008 року збірна України здобула чимало золотих медалей, але молода жіноча команда шаблісток тоді привернула особливу увагу своєю непоступливістю, запалом та майстерністю на фехтувальній доріжці. Після тріумфу в Пекіні недавні юніорки, яких тренер називав «дівчатами гиги–гага», стали справжніми грандами світової шаблі і тривалий час не знали поразок на дорослих світових та континентальних першостях, привозили з міжнародних змагань нагороди в командних та індивідуальних змаганнях. Але тиждень тому традиція тішити вболівальників першим місцем на п’єдесталі пошани перервалася: на чемпіонаті світу в Парижі наші шаблістки — Харлан, Хомрова, Пундик, Жовнір — у фіналі поступилися росіянкам, які не вигравали світове «золото» з 2004 року. Після цієї поразки чимало оглядачів заговорили про «кінець золотої ери української шаблі». Про те, як самі дівчата оцінюють свій «французький» результат, «УМ» поцікавилася у 23–річної Галини Пундик — однієї з учасниць нашої вже легендарної четвірки.

Цього тижня українські телевізійники відзначають одразу два свята — День працівників радіо, телебачення та зв’язку України (16 листопада) та Всесвітній день телебачення (21 листопада). Чим не привід згадати, а яким було ТБ у не такому вже й далекому минулому. Розпитати про це «УМ» вирішила Світлану Білоножко — колись одну з найвідоміших постатей українського телеекрана. Я зателефонувала пані Світлані з пропозицією дати інтерв’ю, а вже години за три ми зустрілися. «Я дуже організована людина, — каже пані Світлана. — І цьому мене навчило телебачення. Ніколи нічого не забуваю, як це часто в артистів буває, не спізнююся і не маю звички підводити людей, коли щось пообіцяла».

Уявити собі Світлану Білоножко без чоловіка Віталія важко — ця пара сприймається як органічне єдине ціле. Тож навіть не здивувалася, що в редакцію «УМ» вони приїхали разом. Отже, втрьох ми й розмовляємо про те, що було за лаштунками радянських блакитних екранів...