Як переконує історія світового мистецтва, свої перші кроки до сердець мільйонів театр робив у спорудах, що сьогодні відомі як амфітеатри. Найбільший з таких храмів мистецтв, римський Колізей, благополучно дожив до наших днів. З того часу театр не лише вдосконалював зміст і форму, а й експериментував з новими майданчиками для творчості. (Столичні театрали, наприклад, добре пам’ятають вистави «Яго» Віталія Малахова та «Ідіот» Андрія Жолдака кількарічної давнини: Віталій Юхимович примусив шекспірівських героїв з’ясовувати свої стосунки у басейні, а пан Андрій під час спектаклю водив акторів та глядачів Андріївським узвозом). Але, повертаючись після таких «разових акцій» до своїх гримерок, актори вкотре погоджувалися з тим, що театр повинен мати свій дім. Нехай невеличкий, але зі своєю енергетикою, історією, залаштунковими байками, інтригами — куди ж без них? — і хвилюючим закликом із гучномовця: «Актори — на сцену!»