Лише доба знадобилася оперативникам Краснолуцького міськвідділу міліції, щоб встановити особу підозрюваної у вбивстві молодої жінки. Слід гадати, така оперативність пов’язана з тим, що вбивство було скоєне у стані афекту, коли злочинець просто забуває про те, що треба якось приховувати сліди...

Що й казати, заява очільника МВС Анатолія Могильова щодо ймовірного кровопролиття на День Соборності в суботу виявилася таким собі інформаційним «пшиком». «Є інформація, що 22 числа планується кровопролиття у місті Києві, щоб потім перед усім світом показати, що коїться в Україні, — лякав ще тиждень тому пан Могильов під куполом ВР. — Я всіх попереджаю: ми ці факти задокументуємо — сил і засобів для цього вистачить, і кожен, хто це робив, відповідатиме перед законом».

24 та 25 січня Національний театр імені Франка прийматиме колег і певною мірою тезок з Івано–Франківська, які везуть до столиці вистави за творами Марії Матіос «Солодка Даруся» та «Нація». Міні–гастролі Академічного музично–драматичного театр ім. Франка спонсорувала Івано–Франківська обласна адміністрація. І якщо «Солодка Даруся» в Києві побуває втретє, її встигли показати на кількох фестивалях, то для «Нації», поставленої менше року тому, ця поїздка стане чи не першим серйозним випробуванням.

— Юліє, чому ви вирішили знімати фільм про Україну? У вас українське коріння?

— Ми з братом (продюсер Борис Іванов) виросли у Москві, а шкільні роки нашої мами пройшли в Києві. 15 років тому ми переїхали у Ванкувер. Я вчилася у ВДІКу, але документальні фільми стала робити вже в Канаді. За 10 років ми з братом зробили 7 фільмів для канадского телебачення, всі з позиції канадської ментальності — це означає сприйняття більшої кількості поглядів людей, які від тебе відрізняються. Це кардинально відрізняється від Росії і помітно від України.

Учора розпочався Санденський кінофестиваль, найбільший у США форум незалежного американського та світового кіно. Упродовж 10 днів гості фестивалю переглянуть сотні стрічок, а журі оцінюватиме найкращi роботи в окремих конкурсних програмах: художні фільми (американські й зарубіжні), документальні та короткометражні й анімаційні. Фестиваль заснований 1978 року на гірськолижному курорті Парк Сіті, штат Юта, місцевими ентузіастами кіно, а славетним на весь світ він став завдяки активній підтримці відомого американського актора Роберта Редфорда. Власне, й назву свою — Санденс — він отримав не від міста, де проводиться, а від імені екранного героя Редфорда у вестерні «Бутч Кессіді і Санденс Кід».

Цього тижня канал ICTV презентує гумористично–історичний серіал «Рюрікі», автором ідеї, генеральним продюсером, а також основним сценаристом та ключовим актором є Андрій Молочний, який на цьому каналі вже робить Real Comedy. Чи означає це, що розпався «приписаний» на Новому каналі єдиний на вітчизняному ТБ україномовний гумористичний теледует «богині Марічки та жашківського бізнесмена Антона» — Андрія Молочного та Сергія Притули, які робили «Файну Юкрайну»? Наразі так, бо нові серії скетч–шоу не знімаються. Чи буде продовження — ми запитали безпосередньо в Андрія Молочного, який продовжує писати сценарії наступних серій, сподіваємося, смішних пригод молодого вчителя історії на Богом забутому хуторі Рюрікі.

Директор продакшну компанії Film. UA Сергій Антонов сподівається, що новий серіал власного виробництва «Здрастуй, мамо!» виглядатиме не так, як звичайне «мило». Утім прем’єра, яка відбулася в ефірі каналу «Інтер» 10 січня, доводить: сподівання марні. Бо «Здрастуй, мамо!» — якраз те саме «мило», до якого звикли шанувальники праймових телевізійних довгограїв. Інакше історію не варто було починати: сучасний глядач не надто вітає експерименти над собою. Точніше — сучасна глядачка, адже саме на неї, жінку за 40, розрахована більшість серіалів узагалі та «Здрастуй, мамо» зокрема. Власне, сам пан Антонов підтвердив: знімальна група в даному випадку старалася не для чоловіків.

27–річну черкащанку пограбували просто на автобусній зупинці в мікрорайоні Дахнівка після дев’ятої вечора. Невідомий молодик підкрався до жінки ззаду, вирвав iз рук сумку і гайнув у темний сосновий ліс. Із цінних речей у сумці був мобільний телефон та п’ять кредитних карток. Але, як виявилося наступного ранку, та зустріч із зухвалим злодієм була не єдиною. Доля звела цих людей ще раз уже наступного ранку, коли жінка приїхала в центр міста і зайшла до Будинку торгівлі, аби купити новий телефон. Там вона й упізнала вчорашнього нападника серед покупців, i схопила його за куртку. Та злодій вирвався і втік.