Віра Іванівна Ульянченко належить до невеликої когорти успішних жінок–політиків. Але навіть після високих крісел керівника Київщини та глави секретаріату Президента Віра Іванівна не пішла на відпочинок. Цієї осені Віра Ульянченко, очоливши список «Нашої України» (№15 у виборчому бюлетені), йде на вибори до Київської обласної ради. «Я повертаюся на Київщину, щоб завершити розпочате», — зазначає Віра Іванівна. Екс–очільник області чудово обізнана з потребами регіону — без будь–яких нотаток «видає» повну довідку про район, село, з усіма проблемами і досягненнями. На стіні в офісі Віри Іванівни — велетенська карта Київської області. А на робочому столі комп’ютера — фотографія Віктора Ющенка. «Ми не зраджуємо своїм ідеям і знаємо, що потрібно робити далі», — переконує Віра Ульянченко.

В одному з найкращих бальнеологічних курортів України — Трускавці — цієї осені яблуку ніде впасти: такої кількості курортників уже давно не пригадують навіть самі місцеві мешканці. Росіяни, українці, узбеки, азербайджанці, німці — з усього світу з’їжджається люд, аби покращити здоров’я цілющою мінеральною водою. Тут чекають гостей 19 санаторіїв, 21 пансіонат, сучасні готелі й близько 50 приватних вілл. Кажуть, що трускавецька «Нафтуся» не має аналогів за межами України. А ще посвячені у курортні тонкощі люди запевняють: аби отримати путівку до Трускавця, треба оббити не один поріг і відчутно для сімейного бюджету «дякувати» розпорядникам путівок до профспілкових санаторіїв. Та ще й офіційно сплатити частину вартості санаторного лікування. «Повна» ж путівка за власні кошти для звичайних українців — завелика розкіш: простим смертним лікарям чи вчителям доведеться на такий відпочинок роками економити.

Народні депутати не люблять говорити про свої привілеї та зарплати — не додає ця тема популярності парламентарiям в очах народу. У пересічних українців уже є чітко сформований стереотип: депутати лише даремно проїдають державний хліб, колотяться й працюють «кнопкодавами», дбаючи про шкурні інтереси. Та ще й про збільшення на рік терміну мандатів — як–от зараз, усупереч вимозі нової–старої Конституції про чотирирічну каденцію.

Тим часом парламентські «завгоспи» божаться: не так уже народні обранці й жирують, як здається простим смертним. Поговорити з «УМ» про витрати на утримання парламенту та благополуччя нардепів погодився секретар Комітету з питань регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради, член фракції «НУНС», заступник голови Народного руху України В’ячеслав Коваль. Він — давній парламентський апаратник; очолював апарат ВР ще тоді, коли в парламенті заправляв Віктор Медведчук.

Сьогодні світ відзначає День білого ціпка, або День незрячих. Біла паличка стала не тільки допоміжним знаряддям при самостійному орієнтуванні в просторі, а й символом незрячих. А таких людей в Україні, до речі, живе близько 300 тисяч.

Цього тижня виповнюється 200 днів, відколи в Україні з’явився новий Президент — Віктор Янукович. Прийшов він на престол із цілою валізою солодких обіцянок і гаслом «Україна для людей». За цей час можна було чимало встигнути — і Янукович устиг: здати Україну в користування Росії, згорнути демократичні процеси і змусити українців покласти «зуби на полицю». Про забуте–обіцяне й зроблене новою владою вирішила нагадати «Україна молода».

Сьогодні стартує улюблена забава українців — виборча кампанія. І хоча градус нинішніх перегонів буде знижено (вибори відбуватимуться лише до місцевих органів влади, обминуть Київ і ще деякі населені пункти), пристрасті вируватимуть. Адже кожна з амбітних політичних сил, а надто — Партія регіонів, прагне взяти контроль над містами й областями, підсилити реноме та вплив. Причому в радах кампанії накладатимуться одна на одну: 50х50 балотуватимуться партії і кандидати–мажоритарники.

Деякі відомі політики збираються в «заслання» — змагатися за мерські та облрадівські крісла. Так, за Полтаву боротиметься Асадчев, за Одесу — Костусєв, за Львів — Тягнибок, за Житомир, найімовірніше, — Павленко.

Народний депутат від «Нашої України» Віктор Матчук запевнив, що без роздумів складе парламентський мандат, якщо пройде до Рівненської облради, — це, мовляв, важливіше. Раніше говорили, що балотуватися в облраду Київщини має намір Юрій Луценко, подейкували, що в мери Сімферополя збирається екс–міністр праці БЮТівка Людмила Денисова (місто рябіло білбордами «Блондинка йде у мери»)... Про справжні наміри політики різного штибу офіційно оголосять невдовзі. Можливо, що по ваш голос також приїде відомий діяч...

За грішми українців полювали в усі часи. І хто тільки нас не обдурював! Наш брат пережив ощадні книжки, Льоню Голубкова з його «МММ», різноманітні трасти та «Еліту–центр». І нині ділиться грішми з сотнями сумнівних банків, страхових компаній та кредитних спілок, декотрі з яких у погоні за прибутком не гребують відвертими махінаціями. Правозахисники констатують: навіть найвідоміші компанії при нагоді обдурять і обдеруть як «липку» будь–якого клієнта. Українці й самі часто «ведуться» на відверті фінансові оборудки. Не останню роль відіграє у фінансовому «кидалові» й держава: вона не тільки не контролює банківський ринок і не захищає споживачів, а ще й сама «підкидає» хмиз у багаття. Так, нині в парламенті розглядають законопроект, який ще більше розв’яже руки фінустановам.

Президент Віктор Янукович позавчора своїм указом призначив Сергія Онищенка командувачем Військово–повітряних сил Збройних сил України, звільнивши з посади Івана Руснака. І цим самим здiйняв чергову хвилю обурення у суспільстві. Адже, як відомо, Сергій Онищенко був одним iз фігурантів справи щодо трагедії 2002 року на аеродромі в Скнилові (досі він обіймав посаду першого заступника головнокомандувача Військово–повітряних сил України). Щоправда, Апеляційний військовий суд Центрального регіону два роки тому Онищенка виправдав.

Президента Віктора Януковича останнім часом увічнюють на всі лади: то бурштином «світлий образ» його викладуть, то у вишивці портрет «батька нації» зафіксують. Відомий луганський скульптор Микола Шматько пішов ще далі — із–під його творчих рук вийшов Янукович у бронзі.

Рівно вісім років тому, під час шоу, присвяченого 60–річчю 14–го авіаційного корпусу Військово–Повітряних сил ЗСУ, винищувач Су–27, виконуючи маневри на Скнилівському летовищі, упав на юрбу глядачів. Той страшний день Остапчик Хміль, незважаючи на свій маленький вік, запам’ятав дуже добре. Він, трирічне хлоп’я, разом із братом Олегом, мамою Галею та бабусею пішов на те кляте авіашоу. А там сталося непоправне...