Завтра в Києві розпочинається 42–й Міжнародний кінофестиваль «Молодість». І вже перші ж фестивальні дні обіцяють бурхливий резонанс. Причому не стільки мистецький, як соціальний. У неділю в кінотеатрі «Київ» відбудеться подіумна дискусія «Творчість. Пропаганда. Цензура», яку організатори фестивалю зініціювали у світлі нових законопроектів ВР, спрямованих проти сексуальних меншин. (Нагадаємо, що днями Верховна Рада прийняла законопроект, який передбачає кримінальну відповідальність за пропаганду «гомосексуалізму»). «Молодість» до цієї проблематики має безпосередній стосунок. Адже ось уже десять років поспіль в афіші фестивалю — програма «Сонячний зайчик», до якої включають фільми ЛГБТ–тематики (ЛГБТ — це абревіатура, створена з перших літер назв представників сексуальних меншин). Як небезпідставно зауважив програмний директор Денис Нікітенко, у разі остаточного прийняття цього закону Верховною Радою «Молодість» буде змушена розпрощатися iз «Сонячним зайчиком».

«Подвиг святителя Луки — одна з найяскравіших історій ХХ століття. Це безумовний приклад подвижництва для мільйонів... Звісно, така доля потрібна для втілення на екрані... Я не згоден з тим, що варто чекати другого Тарковського, аби з’явився фільм про святителя Луку...» Виголошуючи цю думку на минулорічному фестивалі «Золотий Витязь», режисер Микола Бурляєв наче у воду дивився. Про уродженця України Валентина Феліксовича Войно–Ясенецького його нащадкам з кіноекрана треба було розповісти вже давно. І вже наступного року компанія «Патріот фільм» обіцяє запросити на презентацію картини «Святитель–хірург».

За доброю традицією, остання попередня прес–конференція кінофестивалю «Молодість» так і не розставила всіх крапок над «і» у ситуації з фестивалем, який стартує за дев’ять днів. Доброю, бо ніякої катастрофи у цьому немає — різноманітні нюанси «Молодості», як правило, узгоджуються протягом усього фестивального тижня. «У цьому контексті я завжди згадую фільм Федеріко Фелліні «Репетиція оркестру», — зізнається директор МКФ «Молодість» Андрій Халпахчі. — Коли під час генеральної репетиції звучить відверта какофонія, а на прем’єрі — блискуче виконання».

Експериментувати, так по–справжньому — вирішили у Молодому і запросили своїх шанувальників на виставу, дія якої відбувається не лише на сцені, а й у різних куточках театру, куди раніше глядачів просто не пускали. Спектакль «КомА», прем’єра якого відбудеться 7 жовтня, не обмежиться одним лише сценічним простором, він буквально мандруватиме театром, а за ним мандруватимуть глядачі. Переміщуючись локаціями спектаклю, вони, за задумом режисера, мають відчути себе учасниками документальної драми.

Його критикують, але читають. Так можна визначити ставлення народу до бестселера Серія Мінаєва «ДухLess. Повість про несправжню людину». «Переливання із пустого в порожнє» — ось найпопулярніша реакція більшості книгоманів на «ДухLess». Власне, з комерційної точки зору, ситуація виглядає дуже навіть привабливо. Головне — резонанс, як казав один співаючий ректор, а яким він буде, позитивним чи навпаки, це вже справа десята. Люди ж, що думають про день завтрашній, мають талант теперішній резонанс перекарбувати на майбутню зацікавленість. Мовляв, книгу почитали, оцінили, закинули у довгу шухляду чи передали друзям, а як народ відгукнеться на переродження цієї історії в якомусь іншому жанрі? Наприклад, у кіно? Подумав режисер Роман Пригунов і взявся за екранізацію книги Мінаєва. До речі, не так давно на схожі ж запитання спробував відповісти режисер Віктор Гінзбург, причому використавши для цього схожий матеріал, але реакція критиків на його «Generation П» за Пєлєвіним була доволі стриманою.

Манхеттенський кінофестиваль короткометражних фільмів відомий насамперед своєю величезною географією. На відміну від інших фестів, які мають чіткі локації, цей проект ось уже 15 років поспіль проходить паралельно на всіх континентах. Цього року тиждень манхеттенських короткометражок припав на кінець вересня — початок жовтня, в Україні картини з програми цього фесту будуть показані в Києві, Одесі, Харкові, Донецьку, Львові — всього 13 міст — щоправда, в обмеженому прокаті.

Завтра у Національному Палаці «Україна» вокальна формація «Піккардійська терція» відзначатиме свій ювілей. Концертна програма «20 років на сцені «Піккардійська терція» святкує з друзями» триватиме понад дві години. Разом з «Піккардійцями» на сцену вийдуть німецький акапельний гурт Terzinfarkt, Руслана, Марічка Бурмака, Тарас Чубай, Павло Табаков, Павло Гудімов, Олег Лихач, Лілія Ваврін, гурти «ТНМК» та «Орфей»... Усі вони на один вечір увіллються до дружного колективу «Піккардійської терції» і виконають сольні партії найвідоміших композицій гурту. Прозвучать як знані хіти гурту — «Старенький трамвай», «Пустельник», «Сад ангельських пісень», «Берег ріки», «Нехай...», так і близько десяти нових пісень, написаних у 2011—2012 роках. Режисер Михайло Крупієвський обіцяє масштабне дійство, що складатиметься з потужного вокалу, видовищної «картинки» і неймовірно позитивної енергетики. У програмі вечора також — «розправа» над українським телебаченням та пісня–посвята Анні Герман. Сценічні костюми для «Терції» пошила Оксана Караванська, з якою колектив співпрацює уже не перший рік. Останні приготування до свята ущільнили і без того напружений графік «Піккардійців», але на спілкування з «УМ» художній керівник формації Володимир Якимець трішки часу викроїв залюбки.

Востаннє найстаріший театр Росії (минулого року ДАМТ святкував 255–річний ювілей) гастролював у Києві у 2007–му. Протягом цих п’яти років за театром, який уже майже півстоліття очолює народний артист Росії Юрій Соломін, особливо сумували театрали, які шанують, насамперед, традиційність, класичну акторську школу, багату мову творів Чехова, Островського, Гоголя... «У засобах масової інформації більше глибини, ніж у сучасній драматургії, — не зраджує своїй позиції Юрій Соломін і сьогодні. — А в класиці — там же скрізь зав’язка із днем сьогоднішнім. Перечитайте Островського, і ви відчуєте, що він пише про нашу економічну ситуацію...»

Останнім часом Театр імені Лесі Українки активно включає до свого репертуару вистави з соціальним підтекстом. Проблемам людини, яка змушена шукати своє власне «я», одночасно опираючись зовнішнім факторам, присвячено не один спектакль, що йде на Новій сцені. Остання прем’єра, вистава «Пробудження весни», примушує подивитися на ці реалії з іншого боку. І через трагедію однієї людини зрозуміти масштабну катастрофу, учасниками та жертвами якої є ми всі.

Звільнення Анатолія Мельника з посади директора Національного художнього музею Мінкультури подало під соусом реформування музейної галузі. До ЗМІ ж потрапили факти, які вказували на зовсім інші причини цієї кадрової ротації.