Наталя Осьмак: Дізнавшись, ким насправді був мій тато, я мало не знепритомніла

Наталя Осьмак: Дізнавшись, ким насправді був мій тато, я мало не знепритомніла

Наталя Осьмак майже 20 років збирає по зернині відомості про свого батька — президента Української Головної Визвольної Ради Кирила Осьмака. Вона об’їздила Росію, де відбував покарання та вчився її тато, шукала документи і свідків тих подій у Карпатах, Києві та Львові. Пані Наталя знімає фільми, пише книжки про батька. І завдяки її активній громадянській позиції та щирій доньчиній любові прах Кирила Осьмака перевезений до України — тепер український президент спочиває не біля мурів Володимирської в’язниці, а на Байковому кладовищі, під козацьким хрестом.

Дивовижно, але дізналася пані Наталя про те, ким був її тато, майже у 50 років. Відтоді життя столичного інженера, проектувальника мостів, киянки Наталі Осьмак кардинально змінилося. В одному з листів до своєї сестри Галини президент УГВР якось написав про свою дочку: «Сподіваюся, що вона понесе в життя ідеали свого батька». Так воно й сталося.

Із пані Наталею ми спілкуємося напередодні чергової, 67–ї, річниці створення УГВР. А в неділю, 10 липня, у селі Сприня Самбірського району на Львівщині відбудеться урочисте відкриття пам’ятного знака Великого Збору УГВР — підпільного парламенту воюючої України в роки Другої світової війни. Наталя Осьмак неодмінно буде там.

Богдан Струтинський: Тільки конкуренція може щось змінити

Богдан Струтинський: Тільки конкуренція може щось змінити

Театральний сезон 2010—2011 Національна оперета закінчила значним оновленням художньо–керівного складу: нових наставників отримали хор, оркестр та балет театру. Зазвичай актори та працівники театру такі призначення сприймають досить насторожено, мовляв, і так усе було нормально, тепер нова мітла по–новому местиме, а нам — підлаштовуйся. Але художній керівник Оперети Богдан Струтинський переконаний, що ці зміни справді назріли.

Сергій Гупаленко: Із бразильцями треба говорити сам на сам

Сергій Гупаленко: Із бразильцями треба говорити сам на сам

Івано–Франківськ останнім часом стабільно заперечує твердження, буцімто по всій Україні футбол — «спорт номер один». Місцеве «Прикарпаття» опускається в дедалі нижчі ліги. Натомість на перший план в обласному центрі вийшли баскетбол і футзал. Цього року баскетбольна «Говерла» принесла столиці Прикарпаття перші медалі чемпіонату України — бронзові, на черзі — дебют в єврокубках. Ще далі пішов футзальний «Ураган»: франківці не просто вперше за вісім років існування клубу вискочили на п’єдестал, а й здобули одразу «золото», тож восени краяни зможуть повболівати за свою міні–футбольну команду в найпрестижнішому єврокубку. «Україна молода» поцікавилася в головного тренера «Урагана» Сергія Гупаленка, в чому секрет його успіху та як команда готується до нових відповідальних стартів.

Шлюбний контракт

Шлюбний контракт

Таїнство шлюбу, що, як відомо, «звершується на небесах», належить до семи таїнств церкви. Шлюб і релігія... Найінтимніші царини земного і духовного життя людини... Але і в древності, й у середньовіччі, та й у часи монархій шлюб не був приватною справою двох закоханих, а частіше — суспільною необхідністю, своєрідною «печаткою», якою скріплювалися політичні союзи двох держав. У більшості випадків майбутнє подружжя навіть не бачило одне одного до дня весілля...

Наразі в межах проекту «Українці в світі», що був започаткований за ініціативи Петра Ющенка, народного депутата України, голови Всеукраїнського об’єднання «За Помісну Україну!», готується до друку книжка, уривки з якої про традицiї династичних шлюбiв часiв Київської Русi пропонуємо увазі читачів.

«Життя — це човен, а весла — в твоїх руках»

«Життя — це човен, а весла — в твоїх руках»

Сьогодні виповнюється 90 років iз дня народження Петра Яцика, бізнесмена, мецената, спонсора різноманітних освітніх студій, засновника Міжнародного конкурсу знавців української мови. Про життя і духовне становлення «українця, який відмовився бути бідним», розповів «УМ» відданий продовжувач справи Петра Яцика, виконавчий директор Ліги українських меценатів Михайло Слабошпицький.

Глина з душею

Глина з душею

Після тривалих дощів і злив у суботу, коли в Опішному відзначали Національний день гончаря, на численних гостей, як кажуть, і не капнуло. Тож довгоочікуване сонечко сприяло гарному настрою. Хоча навіть дощі не завадили «Здвигу–2011». Усі його заходи, які «УМ» уже анонсувала, відбувалися у визначені терміни, частину з них тільки довелося перенести з відкритих майданчиків у приміщення. Вінець же масштабного дійства — День гончаря — вирував у підпорядкованому тамтешньому Національному музею–заповіднику українського гончарства Центрі духовного розвитку та довкола нього. За формою він нагадував наші традиційні етнозабави, за змістом же відрізнявся від більшості з них. Передовсім тому, що чимало ініціаторів подібних дійств лише бавляться в українськість, а в Опішному живуть нею. Тож, зізнавалися на урочистому відкритті свята гості з Німеччини, США, Росії, Норвегії, саме сюди вони приїздять по «справжню» Україну знову і знову.

Кабінки з комфортом

Напередодні Євро–2012 донецька влада всерйоз замислилася над природними потребами донеччан і потенційних гостей шахтарської столиці й провела тендер на придбання євротуалетів, або, як iще їх називають, санітарно–гігієнічних комплексів. Перші два чеськi комплекси — для чоловіків та жінок — презентували в Центральному парку культури та відпочинку імені Щербакова.

Вишні, червоні від крові

Позавчора 75–річний господар приватного обійстя, що в Ленінському районі Полтави, заліз на вишню, щоб зібрати особливо рясний у цьому році врожай згаданих ягід. Дружина йому допомагала, стоячи на землі. Тож пригадує: після того як чоловік подав наповнене відро, вона ще й нагадала йому про необхідність бути обережним. Та не встигла відійти навіть на кілька метрів, як почула крик і шум: господар упав iз дерева просто на гострі наконечники штирів металевої огорожі...

Як у притчі, хтось обов’язково помре:

В Українi на часi пенсiйна реформа. Мають створити фонди — державнi й приватнi, на якi громадяни протягом трудової дiяльностi вноситимуть грошi на свої особистi пенсiйнi рахунки. Цi кошти, як i в багатьох країнах свiту, вкладатимуть в акцiї успiшних, прибуткових пiдприємств. І на ваш вклад ще й нараховуватимуть вiдсотки. Через 30—40 рокiв вам iз цього фонду виплачуватимуть пенсiю. А в разi смертi грошi вiддадуть спадкоємцям. І тут постає запитання: а хто гарантує, що буде саме так?..

«Це моя принципова позицiя...»

У лютому ц. р. запорiзька громадська органiзацiя «Союз захисту вкладникiв — споживачiв фiнансових послуг», яка iснує вже бiльш як 10 рокiв i має чималi досягнення у справi повернення заощаджень громадян вiд збанкрутiлих банкiв, звернулася до деяких видань iз проханням опублiкувати своє «Звернення до українських олiгархiв». Суть звернення — повернути заощадження вкладникiв Ощадбанку СРСР. Це люди похилого вiку, i серед них найбiльше пенсiонерiв, iнвалiдiв, дiтей вiйни. Юридично–правова база готова: є кiлька законiв про iндексацiю i повернення втрачених заощаджень, доповненi постановами i парламентськими слуханнями. Доста маємо «принципових» обiцянок Януковича — як у ролi кандидата, так i на посту Президента: