Перебуваючи у США, Віктор Ющенко в ніч із понеділка на вівторок за київським часом отримав від Dole Leadership Prize — Премію Доула за лідерство. Цю нагороду Інститут Роберта Доула (відомого в минулому американського сенатора, лідера республіканців) присуджує щорічно, починаючи з 2003 року, особі або групі осіб, чиє служіння державі надихає інших.

Угода про асоціацію Євросоюзу з Україною, якщо вона буде підписана, не міститиме згадки про перспективу членства України в ЄС. Так само, як і згадки про ст. 49 Європейського договору, що гарантує таку перспективу. Таке категоричне твердження прозвучало в інтерв’ю єврокомісара з питань розширення Євросоюзу Штефана Фюле газеті «Коммєрсант–Україна». Також Фюле висловив сподівання, «що цей факт не стане (...) перешкодою для підписання українською стороною угоди про асоціацію».

Малопомітну вулицю Бареншанцештрасе, яка знаходиться зовсім недалеко від станції нюрнберзької «підземки», сьогодні не знають навіть мешканці цього району. Два повороти ліворуч, і в глибині району, серед невиразних післявоєнних будівель, перед очима з’являється фундаментальна цегляна споруда з високим пологим дахом... Утім рівно 65 років тому це була чи не єдина добре збережена будівля у місті, за підрахунками істориків, зруйнованому бомбардувальниками союзників на 96%, а під’їзди до Бареншанцештрасе — районом, що охоронявся чи не найпильніше у цілій переможеній Німеччині. Адже за цими стінами у залі №600 майже рік тривало, а 1 жовтня завершилося чи не найвідоміше судове засідання у світовій історії — Нюрнберзький процес.

Крим завжди вабив своїми східними мотивами, переплетенням традицій усіх тих, хто тут побував у той чи інший історичний проміжок. Тут витає дух чогось неукраїнського, чаруючого, як завжди буває з чимось чужим, малознайомим. Оригінальна кримськотатарська кухня, колоритні назви поселень, які не раз виринали з розповідей знайомих, кликали до себе…

Півострів, на якому свої сліди лишили різні народи, чомусь асоціюється із Маланюковими рядками «Куди ж поділа, степова Елладо, варязьку сталь і візантійську мідь? ... Коли ж, коли ж знайдеш державну бронзу. Проклятий край, Елладо Степова ?!» із «Варязької балади». А далі спливає і сама «Степова Еллада»: «Прокинеться, зітхне, і буйна тирса / Зеленим морем знов на нім зросте, /І побіжать зелені хвилі». Ці степи підкорювали в усі часи. Вони чи не найкрасивіші в усій Україні.

Існує думка, що оперний спiвак — це професiя зрiлого вiку, яку обирають не на початку самостiйного життєвого шляху, а дещо пiзнiше, коли вже вдалося набути певного фаху i спробувати свої сили в iнших сферах дiяльностi. Пiдтвердженням цьому є бiографiї багатьох корифеїв оперної сцени, зокрема, Анатолiя Мокренка та Ірини Архипової. Натомість майстрiв академiчного вокалу, котрi вже у шкiльнi роки вирiшили обрати саме цей напрям, загалом небагато. І серед них — 23–рiчний оперний спiвак, цьогорічний випускник Нацiональної музичної академiї України iм. Чайковського Юрiй Самойлов. Не так давно він успішно дебютував у Києві, Одесі та Львові, де разом із симфонiчним оркестром Амстердамського унiверситету виконав цикл Гюстава Малера «Пiснi мандрiвного пiдмайстра». Однак, як з’ясувалося, Юрiю Самойлову минулого року вже iз захопленням аплодували в Нiдерландах, Великій Британії, Італiї.

Як Ерленд Лу зробив висновок, що в Україні немає належного соціального захисту, просто спостерігаючи за старими людьми на вулицях, так і ми, прості смертні, можемо констатувати, що в Україні немає кінопроцесу, з однієї новини, яка вчора порвала iнтернет. Повідомлення приблизно такого змісту — «Ющенко пообіцяв Шкляру домовитися із Гібсоном щодо екранізації «Чорного Ворона» — було розтиражоване кількома популярними онлайн–виданнями. При тому що на загал це зовсім і не новина, а чергове струшування повітря, бо всі, хто більш–менш слідкують за історією «Чорного ворона» Шкляра, знають, що подібні повідомлення звучали і місяць тому, і два тому, включно iз заявою про гіпотетичну участь у проекті польського класика Єжи Гофмана. Проте українського кіно як такого наразі немає, доводиться роздувати щоки й робити новини з Мела Гібсона, як раніше — із Жерара Депардьє, який нібито мав перевтілитися у Тараса Бульбу. Чим закінчилися ті прожекти — ми знаємо. Тьху–тьху, щоб не наврочити зараз...

За минуле десятиліття прозовий доробок «сірого кардинала» сучасної української літератури, як прийнято називати Володимира Єшкілєва, суттєво змінився — від герметичних екзерсисів до популярної белетристики. Варто згадати такі збірки малої прози, як «Візантійська фотографія», «Інше гроно проникнень і свідчень» і «Країна У», разом з якими були видані романи «Пафос», «Богиня і консультант», а також «Побачити Алькор», який вийшов цього року у видавництві «Фоліо».

У резонансній справі екс–судді Ігоря Зварича поставлено крапку: Оболонський районний суд Києва засудив колишнього голову Львівського апеляційного адміністративного суду до 10 років тюремного ув’язнення. Таке рішення головуючий у справі суддя Владислав Дев’ятко оголосив учора — після дводенного зачитування чотирьох томів вироку. Крім цього, суд заборонив Ігорю Зваричу займати посаду судді на три роки з позбавленням усього належного йому майна. Суд також визнав винним і підлеглого Зваричу суддю В’ячеслава Любашевського — його засудили до 5 років позбавлення волі. Колезі Зварича також заборонено обіймати посаду судді на два роки з конфіскацією майна. Термін відбування покарання для судді–«колядника» починається з 9 березня 2009 року — дня, коли його арештували, а для В’ячеслава Любашевського — із 20 вересня 2011.

Опозиційну харківську телекомпанію АТН досі не випускають в ефір. Аби підготовлені новини не застаріли, журналісти вирішили прочитати їх наживо під стінами мерії. Там же намагалися вручити міським чиновникам і символічну домовину з убитою свободою слова, але ніхто до них не вийшов. Делегацію від самих пікетників до міської управи теж не пустили. Тепер у Харківському регіоні більше не залишилося жодної незалежної від влади телекомпанії, а більше сотні телевізійників поповнили лави безробітних.