Учора в Києві розпочав роботу Форум міністрів освіти європейських країн «Школа XXI століття: київські ініціативи», на який прибули делегати з майже 40 країн. Проте за якихось 15 хвилин після його початку стався інцидент, після якого журналісти втратили інтерес власне до цього поважного зібрання. Й обговорювали лише пригоду за участю київської студентки Дарії Степаненко та міністра освіти України Дмитра Табачника. Невідомо як, Дарії вдалося подолати кілька кордонів охорони, якою було оточене місце проведення форуму. З букетом квітів вона зайшла до зали, де зібралися високоповажні гості, й попрямувала до президії, в якій сидів Дмитро Табачник. Побачивши букет, той заусміхався, але несподівано... отримав ним ляпаса! Цю сцену встигли задокументувати кілька телеоператорів. Хтось із гостей кинувся випроваджувати студентку із залу: Дарія йшла, демонстративно гупаючи підборами, за нею несли її букет–протест. На вулиці дівчину чекали друзі в авто, проте зникнути з місця пригоди їй не вдалося. Дарію наздогнали «беркутівці» й повели до свого «воронка».

Виставки цього фотохудожника в Україні не рідкість (як і в Росії, де він прожив більшу частину свого життя), проте наш читач–глядач більше знає про Маріо Тестіно чи Стівена Кляйна, аніж про Миколу Гнисюка. Протягом 25 років він створював обличчя радянського (частиною якого було і українське) кіно на сторінках популярного «Совєтского екрана», зміг завоювати довіру Марчелло Мастроянні та Роберта Ретфорда, чітко розмежувавши поняття «фотограф» і «папараці». Учора у Києві згорнули виставку зі 130 його світлин, таку собі подорож у минуле, під час якої можна було глянути просто у вічі веселому Артуру Міллеру чи зовсім молодому Даніелю Ольбрихському. Про кожного з них Микола Гнисюк міг розказати дотепну історію: кажуть, він був чудовий оповідач. Сьогодні для «УМ» їх переповідає його дружина — Надія Майданська.

В’ячеслав Корнієнко досліджує і розшифровує написи на стінах Святої Софії майже шість років. Кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Національного заповідника «Софія Київська», саме він віднайшов і «прочитав» близько 6,7 тисячі графіті, зокрема й ті, що підтвердили концепцію більш раннього, ніж досі вважали дослідники, заснування головного храму Київської Русі. Інакше кажучи, він співавтор концепції професора Надії Нікітенко про заснування Софії князем Володимиром, а не його сином Ярославом.

«Дивіться, на цій фресці з образом святого Онуфрія — 165 написів, є зображення голуба, хрести, — пан В’ячеслав підводить мене до стіни у так званій «Капелі Мазепи», що в західній частині собору, і підсвічує фреску збоку спеціальним ліхтариком — так чіткіше видно стародавні графіті. — Усі вони зафіксовані, навіть сучасні. Тільки сучасні до наукового обліку не введені. Наприклад, серед написів радянських часів є молитва, в якій чоловік просить Святу Софію допомогти йому стати художником. А останній напис датовано 1996 роком». «І що написано?» — цікавлюся. «Що тут був Діма», — невесело відповідає науковець. Справді, Діма тут був банальним, думаю я і нетерпляче вимагаю в дослідника: «А покажіть напис «Тут була Анна». Анна Ярославна. І той, з датою «1018», що повністю перевернула наукові уявлення про заснування Святої Софії».

Наступного тижня у Варшаві відбудеться саміт «Східного партнерства», на якому, зокрема, говоритимуть про перспективи України у співпраці з Європейським Союзом. Українське МЗС заявило, що сподівається отримати від Європи сигнал про можливість членства у спільноті. Втім єврокомісар Штефан Фюле, який нещодавно перебував в Україні, заявив, що в документах, заготовлених для Києва, не буде посилання на 49–ту статтю угоди ЄС...

Директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов вважає, що наразі Україна не може сподіватися на щось вагоміше. Тим більше що перспектива лише частково інтегруватися у Брюссель задовольняє українські еліти. Бо так удасться уникнути політичної відповідальності за власні дії (або бездіяльність). Карасьов будує свої відповіді, розмірковуючи про час і простір, про обставини, які досі обтяжують вибір України. Час і простір, які досі тримають Україну ногами в СРСР...

«5–й канал» на хвилі Помаранчевої революції здобув звання «каналу чесних новин». Нині основні (вечірні) новиннєві випуски мовника, що належить Петрові Порошенку, — вслід за державним «Першим Національним», каналом ICTV Віктора Пінчука та «Інтером» — експерти називають лідером за подачею інформації, яка має ознаки цензурованої. Чому так відбувається — ми пробуємо з’ясувати у Тетяни Даниленко, ведучої щоденних випусків «Час. Новини» та телетижневика «Час. Підсумки».

Після падіння залізної завіси, збудованої вздовж кордонів Радянського Союзу, вітчизняні спортсмени та тренери у пошуках кращого життя почали залишати Україну. Водночас спостерігався і зворотний рух, який, щоправда, носив епізодичний характер. У 1993 році на запрошення тодішнього головного тренера національної збірної з вільної боротьби Бориса Савлохова до України з Північної Осетії переїхав талановитий борець Ельбрус Тедеєв, який згодом, у 2004 році, піднявся на афінський Олімп. Того ж року Тедеєв очолив Асоціацію спортивної боротьби України. Уже перебуваючи на керівному посту, Ельбрус покликав в Україну молодого й перспективного атлета–земляка — Ібрагіма Алдатова. І той без розкачки почав штампувати медалі для своєї нової батьківщини. Остання наразі нагорода — срібна, привезена днями з чемпіонату світу, що пройшов у Стамбулі. Про причини зміни громадянства, спортивне та сімейне життя Ібрагім розповів кореспондентові «УМ». Щоправда, відчувалося, що навіть російська мова дається осетинові важко...

Німецька топ–модель, телеведуча й громадська активістка Хайді Клум — найпопулярніша зірка в інтернеті. Щоправда, не серед користувачів, а серед хакерів, які псують цим користувачам життя. Як підрахували спеціалісти антивірусної компанії McAfee, при пошуку інформації про Хайді в інтернеті користувачі у 9% випадків потрапляють на фішингові або спамерські сайти, що поширюють віруси і шпигунські програми.

Нинішній Франкфуртський автосалон недарма відбувається під гаслом «Майбутнє входить до базової комплектації». Виробники, які виставили на стендах найкращі концепт–кари, заявляють, що більшість футуристичних машин — це готові до випуску серійні моделі. Спільна риса новинок — готовність до роботи на альтернативних видах пального, дешевших і доступніших, ніж бензин та дизпаливо.

Британські вчені досі не можуть зрозуміти, чому промови Азарова продовжують українцям життя.