Уже не перший рік перед наближенням саміту «Україна—ЄС» ми чуємо від влади оптимістичні прогнози щодо підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом. Черговий саміт призначено на грудень. Зараз, коли тривалі і складні переговори про створення зони вільної торгівлі справді добігають кінця, у Києва, здавалося б, з’явилися реальні шанси не помилитися зі своїм оптимізмом. Але «регіональне» керівництво України власноруч організувало проблему, яка може не лише відсунути перспективу підписання угоди про асоціацію з ЄС на невизначений час, а й узагалі поставити під питання реалізацію євроінтеграційних прагнень нашої держави. Спостерігаючи за відверто політичними судовими процесами над лідерами опозиції — Юлією Тимошенко та Юрієм Луценком, європейська спільнота дедалі менше розуміє, навіщо взагалі мати справу з такою далекою від дотримання стандартів ЄС державою. І дедалі частіше відходить від дипломатичної мови еківоків, вказуючи на це офіційному Києву.

Проте Ганс–Юрген Гаймзьот, Надзвичайний і Повноважний посол Німеччини — однієї з найпотужніших держав Європи, у відповідях на запитання «УМ» залишається дуже стриманим. Хоча навіть у цих обережних оцінках досвідченого дипломата звучить тривога за Україну й неоднозначне нагадування нашій владі: у цій ситуації перспектива євроінтеграції залежить насамперед від неї.

«Я задоволений усім побаченим. Очевидний прогрес усієї інфраструктури, — підсумував учора президент УЄФА Мішель Платіні дводенну інспекційну поїздку «футбольними містами» України. — На наступному засіданні виконкому УЄФА (8–9 грудня у Венеції. — Ред.) я скажу всім, що Україна готова і ми зможемо провести прекрасне Євро в цій країні».

Минулої п’ятниці на розі Хрещатика і Прорізної в Києві відбувалося дійство, організоване рухом «Простір свободи» — кілька десятків людей iз лампадками в руках прийшли вшанувати пам’ять Хрещатика — того, довоєнного, оспіваного поетами і письменниками, зі своїм духом, легендами і знаковими місцями. Хрещатика, який у вересні 1941–го протягом тижня перетворився на руїни, поховавши під уламками будинків кілька тисяч мирних мешканців. Найстрашніше, що це була цілеспрямована акція, організована «своїми», як наочна ілюстрація до проголошеної Сталіним тактики «випаленої землі». Акція, про яку десятки років вважали за краще не згадувати.

Учора від київських берегів відчалив пароплав, наповнений незвичайним вантажем. «Принцеса Дніпра» — так називається судно, що виконує цю місію, — везе мультфільми й на найближчі дев’ять днів стане ареною вже легендарного фестивалю «КРОК». На його борту покажуть більше 300 анімаційних фільмів, 137 з яких — у конкурсній програмі. Програмний директор «КРОКу» Алік Шпілюк, каже, що такого ажіотажу навколо участі у фестивалі ще не було: загалом свої заявки надіслали аніматори з 50 країн, після ретельного відбору й перегляду 800 (!) мультфільмів статусу учасників набули 37 країн. Творчі колективи від Австралії і до Японії змагатимуться за Гран–прі фестивалю за кращий фільм (грошова премія п’ять тисяч доларів), здобуватимуть призи журі й спеціальну відзнаку імені Олександра Татарського «Пластилінова ворона». Анімаційні роботи оцінюватиме міжнародне журі такого складу: письменник Андрій Курков (Україна), аніматор Нельсон Лоурі (США), режисери Джоана Тосте (Португалія), Святослав Ушаков (Росія), Анрі Хайцик (Франція).

Музика і статистика — поняття, на перший погляд, дещо із різної опери. Але якщо говорити про ХХІІ Міжнародний фестиваль «Київ Музик Фест», то без цифр, що тішать не лише організаторів, а й усіх шанувальників серйозного мистецтва, не обійтися. Цього разу до Києва завітали музиканти з сімнадцяти країн: участь у фестивалі беруть Австрія, Азербайджан, Аргентина, Білорусь, Данія, Естонія, Італія, Казахстан, Німеччина, Польща, Росія, Сербія, Україна, Франція, Швейцарія, Швеція, Японія... На десяти майданчиках міста відбудуться п’ять симфонічних, чотири хорових, 15 камерних концертів та інші заходи (всього близько 30). У виконанні 25 провідних вітчизняних і зарубіжних симфонічних, камерних, хорових колективів, а також численних солістів прозвучать близько 180 творів, третина з яких — прем’єри, майже 150 композиторів, у тому числі 110 українців.

Режисер Олег Фіалко урочисто перед телекамерами відкриває великий білий конверт, iз якого має витягнути бланк iз назвою фільму, що висуватимуть від України на здобуття «Оскара» у номінації «Фільм іноземною мовою» (ця урочистiсть має вiдбутися в Лос–Анджелесi 26 лютого 2012 року). У конференц–залі западає повна тиша. Уся увага журналістів зосереджена на аркуші білого паперу, витягнутого з конверта — абсолютного білого, з обох боків. «У цьому році нікого немає», — лунає кульмінаційна репліка Фіалка. Цей драматургічний хід, поставлений на прес–конференції 23 вересня, має стати прелюдією до розмови про те, що в Україні катма національного кінопродукту, а якщо щось і є, то для американської Академії кіномистецтв і наук його не існує, бо: а) він не має прокатної історії; б) касових зборів; в) не відповідає сучасним технічним вимогам — перелік можна продовжити... У цей час у Росії роздмухано скандал навколо «Цитаделі» Нікіти Михалкова (картина спірна, але в лонг–листі номінації «Фільм іноземною мовою» вона все ж має з’являтися), Німеччина висуває незвичайну «Піну» Віма Вендерса, в Ірані, де кінорежисери сидять у в’язницях, претендента вибирають із десятка заявок (у результаті висунуто лауреата Берлінале «Надер і Симін. Розлучення» Асгхара Фархаді). Україна заявить про себе на церемонії «Оскар» уже наступного року, амбіційно заявляють в Українському оскарівському комітеті.

У четвер, 29 вересня, до урочища біля станції метро «Дорогожичі» прийдуть сотні людей вшанувати пам’ять жертв Бабиного Яру. І вперше з 1966 року, коли була започаткована традиція вшанування пам’яті розстріляних тут євреїв, циган, полонених червоноармійців, українських націоналістів, православних священиків та простих киян, трагічна дата розділить тих, хто прийде віддати шану загиблим. Як ідеться в заяві Громадського комітету вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру, цьогоріч відбулося порушення паритету інтересів різних націй, постраждалих у трагедії.

Щонайменше два місяці перебуватимуть під вартою заступник мера Одеси Микола Ільченко та директор КП «Узбережжя» Олег Кухтей. Обидва були затримані ще минулого четверга працівниками Антикорупційного бюро ГУБОЗ МВС та Генпрокуратури разом із третім фігурантом — депутатом Одеської міськради Олегом Гоцуляком. Уже цієї суботи всю трійцю поставили перед Фемідою, яка обрала затриманим міру запобіжного заходу. Згідно з рішенням Печерського райсуду столиці, Ільченко та Кухтей перебуватимуть у СІЗО на час досудового слідства, натомість Гоцуляк — на підписці про невиїзд. На думку адвоката затриманих Вадима Динника, таке рішення щодо депутата суд ухвалив, оскільки Гоцуляк не є посадовцем.

Молода симпатична жінка звернулася до Бориспільського міськвідділу міліції у розпачі. Вислухавши її, правоохоронці зніяковіли, хоча за час служби вони бачили чимало. За словами жінки, проблеми в її родині почалися рік тому, після заборони грального бізнесу. Її чоловік, успішний бізнесмен, розпродав ігрові автомати. Але оскільки він не звик нi в чому собі відмовляти, то зароблені дружиною гроші (у неї був власний бізнес) забирав і складав до сейфа. На прохання жінки дати гроші на закупівлю товару вона отримувала відмови в грубій формі. Мовляв, немає жодної копійки.

Черговий злочин на сексуальному підґрунті скоєно у Мелітополі, повідомляє запорізька обласна міліція. Зателефонувавши до міськвідділу міліції у Мелітополі, жінка повідомила, що невідомий чоловік забрав її дев’ятирічну доньку. До пошуків було підключено не лише особовий склад міліції, а й військовослужбовців внутрішніх військ, міліцію Придніпровської залізниці тощо.