Віднедавна на вулиці Банковій — двоє Вікторів Федоровичів. Один керує великою державою, інший — маленькою. Спілкою письменників. У обох значний досвід, але у вужчій сфері: перший раніше опікувався областю і партією, другий — київським письменницьким осередком і редакцією журналу «Київ».

Навколо постаті Віктора Баранова, який, спираючись на міцну команду однодумців, скинув зі спілчанського престолу Володимира Яворівського, чимало пліток та розмов. Що з них правда, а що — брехня? Новообраний голова Спілки письменників відповів на наші запитання.

З минулого тижня ведучу Нового каналу Ольгу Фреймут усі називать не інакше як першою леді жеребкування Євро–2012. І відтепер її — жіноче обличчя церемонії у київському Палаці «Україна», яка достойно представила англійською нашу країну на зібранні європейської футбольної еліти, — знають спортивні фанати по всьому світу.

Доволі пізній початок боксерської кар’єри — в 15 років — не завадив, а лише відтермінував прихід «зіркового часу» до Олександра Усика. Після проваленої Олімпіади–2008 представник Сімферополя, як по сходинках, планомірно піднімався на вершину світового аматорського боксу. Підкорити ж її Сашко зміг два місяці тому, коли у чудовому стилі, доволі легко і невимушено, на чемпіонаті світу в Баку переміг усіх своїх опонентів у категорії до 91 кг. Хоча успіх Усика був лише п’ятою частиною українського тріумфу в Азербайджані — тоді, нагадаємо, наші боксери здобули чотири золоті й одну срібну медалі — однак саме його Національний олімпійський комітет визнав найкращим спортсменом жовтня. Та, здається, головною відзнакою для Олександра стала квартира, яку виділив йому уряд після розпорядження Віктора Януковича, зробленого під час офіційного прийому боксерів в адміністрації Президента. Про враження від нового помешкання, шлях до чемпіонства та майбутні плани кореспондентові «України молодої» розповів герой планетарної першості — Олександр Усик.

У Києві розбирають на друзки оселю німецького ткача та садівника Вільгельма Крістера, якому краєзнавці завдячують тим, що свого часу Київ стали називати містом–садом. Двоповерховий будинок цього діяча, який у ХІХ столітті займався, у тому числі, і вирощенням винограду, уже наполовину зруйнований. Дерев’яні балки, частини стін, даху й вікон складають на купу працівники, які відмовляються говорити, яку організацію представляють. У пресі вже з’явилася інформація, що очищену земельну ділянку (а це територія Інституту харчової біотехнології та геноміки, що на вулиці Осиповського 2–А) готують під забудову. І це попри те, що 130–річний будинок десять років тому визнали пам’яткою культурної спадщини.

Мільйони людей у світі страждають від порушень слуху. Втрата слуху не завжди є ознакою старості, це може бути наслідком перенесених захворювань, травм, лікування токсичними препаратами або впливу дуже гучних звуків. Підступність полягає в тому, що іноді слух знижується поступово та непомітно. Людина не одразу розуміє, що з нею відбувається: зникає розбірливість мовлення інших людей, все складніше стає спілкуватися по телефону, дивитись телевізор. При цьому багато хто навіть не звертає на це уваги, не замислюється, що це ознаки втрати слуху, дратується, коли на це починають вказувати оточуючі.

«Не мати даху над головою, не мати домівки, де тебе чекають батьки, — важко. Бути голодним і не мати в кого попросити їжі — важко. На вулиці ти можеш підчепити будь–яку проблему і будь–яку хворобу, адже там живуть у нелюдських умовах», — каже 20–річна Каріна, колишня «дитина вулиці». Дівчина пішла з дому кілька років тому, але завдяки підтримці фахівців вона не стала залежною від наркотиків, не спилась і не отримала букет хвороб. Сьогодні вона отримує допомогу в столичному Центрі «Право на здоров’я», працівники якого вчать дітей і молодь вулиці говорити «ні» ризикованій поведінці, робити все можливе, щоб не заразитися ВІЛ, іншими хворобами. Невідомо, що було б із дівчиною, якби вона не потрапила до спеціалістів. Адже, за статистикою, майже кожен п’ятий підліток, який живе на вулицях великих міст України, інфікований ВІЛ...

Не випадково саме в Кам’янцi на Черкащині проводяться конкурси пам’яті світового генія П. І.Чайковського. Адже в другій половині ХІХ ст. Кам’янка фактично була другим домом Петра Іллiча, де композитор плідно працював і створив багато своїх творів, серед яких — опери «Євгеній Онєгін», «Мазепа», «Орлеанська діва», балети «Лебедине озеро» і «Спляча красуня», ІІ Симфонія, яку назвали «Українською», фортепіанні шедеври «Пори року», «Дитячий альбом» та багато інших. Понад 70 рокiв тому до 100–літнього ювілею композитора було відкрито районну дитячу музичну школу, яка носить його ім’я.

Пiсля промосковських провокацiй 9 травня 2011 року у Львовi, коли група проплачених упирiв з манерами кримiнальних елементiв замiсть того, щоб покласти квiти на могили воїнiв в Одесi, раптом приїхала це робити за тисячу кiлометрiв вiд дому, довелося почути багато оцiнок, коментарiв, iнтерв’ю, виступiв на телешоу у Шустера, Кисельова тощо...

Цей пам’ятник Тарасовi Шевченку на Монастирському острові у Дніпропетровську височіє над Дніпром уже понад 50 років. Свого часу саме біля нього відбувалися всі патріотичні дійства, пов’язані з незалежністю української держави. У радянські часи саме тут агенти КДБ «полювали» на тих, хто наважувався покласти до підніжжя пам’ятника квіти... Та коли на початку 90–х у центрі Дніпропетровська було зведено ще одну скульптуру — молодому Кобзареві, всі масові патріотичні заходи поступово перемістилися туди. Цьогоріч дніпропетровці у день 20–річчя Незалежності України вирішили вшанувати обох Кобзарів. Коли патріоти, як завжди, зібралися біля скульптури молодому Кобзареві, а потім вирушили пішою ходою на дніпровську набережну до «старого» Кобзаря, на Монастирському острові їх чекала неприємна несподіванка — скульптура була обнесена металевим парканом і риштуванням, а голова Шевченка була знущально підчеплена петлею стріли автокрана...