Англію загалом та місто Шеффілд зокрема важко назвати відомим центром зимового спорту. Країна, яка через півроку прийме XXX літню Олімпіаду, більше відома своїми смарагдовими газонами, а місто — одразу трьома футбольними клубами, один із яких — «Шеффілд», 1857 року народження, вважається найстарішим у світі. Хай там що, але в регіональному центрі Йоркшира та Хамбера, який є містом–побратимом Донецька, знають і про зимові види спорту. Тут базується найстаріша хокейна команда Британії — «Шеффілдські сталевари». Її домашньою ковзанкою є 13–тисячна «Моторпойнт арена». Власне, цей палац, починаючи з понеділка, приймає щорічний, вже 104–й за ліком, чемпіонат Європи з фігурного катання.

На тлі вітчизняного «Матчу зірок», який відбувся минулої неділі, дещо загубилися баталії основного складу «Донбасу» у вищій лізі Росії. За останні п’ять днів донеччани провели три домашні матчі, здобувши в них дві перемоги. Чемпіони України спочатку з мінімальним рахунком дотиснули головного переслідувача у Західній конференції — «Нафтовик» з Алметьєвська, а потім поступилися середнякові — «Аріаді–Акпарс». За ту невдачу підопічні Олександра Куликова реабілітувалися позавчора, розібравши на запчастини колись славну команду ще з вищої ліги чемпіонату СРСР, а нині передостанню команду Сходу ВХЛ — «Іжсталь» з Іжевська.

«Що таке сало чорного кабана?» — запитую у найпопулярнішого кулінарного блогера Рунету Ніки Білоцерковської, яка нещодавно презентувала у столичній книгарні «Читай–город» книжку «Про їду. Про вино. Прованс» і на анонсі «київської гастролі» в ЖЖ поставила фотографію сала чорного кабана поруч зі своїм кулінарним бестселером. «Це сало чорного кабана від неймовірного виробника — друга Сильвестра, нашого улюбленого кухаря, який коптить сало чарівним способом, і це чистий наркотик, тому що від нього неможливо відірватися. Навіть у своїй кулінарній школі, в цій неймовірній гастрономічній какофонії, ловлю себе на думці, що краще не починати, бо як тільки підхожу до нашого холодильника, щоб відрізати шматочок сала, жую, проходжу три кроки — розвертаюсь і йду назад. І поки ти його не зжереш — не зупинишся».

У хорошої господині завжди під рукою мають бути якісь заготовки, які нададуть смаку хоч старій підошві, хоч простій дієтичній страві з пароварки. Замість набридлого майонезу і магазинних соусів зробіть домашні «притрави».

Після фільму «Ржевський проти Наполеона» я залишала кінотеатр із суперечливими емоціями. З одного боку, мене просто переповнювало почуття радості за Володимира Зеленського: успішний шоу–мен не обмежується форматом «95 кварталу», завзято розширює свої творчі горизонти, експериментуючи на ТБ і поповнюючи власний список ролей у кіно. А з іншого... Назвати проект «Ржевський проти Наполеона» фільмом у повному розумінні цього слова язик не повертається. Це шоу, єралаш, набір реприз та гегів, ексцентричних па і жартів на межі фолу... Але як назвати весь цей калейдоскоп одним терміном? І яким чином до нього можна застосувати принципи кінокритики? Аналізувати зміст, характери, драматургію? Чи, можливо, ці картини варто випускати у прокат під грифом «Не для критики»? Словом, кінознавцям є над чим поміркувати. Тим більше що це не єдиний і, судячи з тенденцій сучасного прокату, не останній приклад такого кіно.

Музей театрального, музичного та кіномистецтва запрошує на виставку дитячої творчості, присвячену зимі. У недалекому майбутньому, переконує куратор експозиції, старший науковий співробітник музею Світлана Муштенко, багатьма сьогоднішніми авторами пишатиметься «доросле» мистецтво.

Художник Іржі Корнатовський має досвід у різних техніках малювання та живопису. Але, як і належить митцеві, щоразу намагається піддати сумніву традиційні уявлення про їх використання. В серії малюнків вугіллям, представлених на виставці «Медитація картиною», він навмисно обирає величезний масштаб та підкреслює пластичний обсяг, динаміку. Ця духовна активність пов’язана зі старовинною формою трансцендентального досвіду: медитації та молитви.

Диявол любить ховатися у дрібницях. Конституційний Суд визнав, що збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами «є втручанням в її особисте та сімейне життя». «Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини», — йдеться в постанові.

На перший погляд, рішення Конституційного Суду, оприлюднене вчора, абсолютно личить існуючим в Україні юридичним реаліям: в Україні давно діє заборона на збирання та поширення конфіденційної інформації. Втім Конституційний Суд вирішив розширити межі цього поняття і створити підстави для несумлінності деяких чиновників.

Учорашнє засідання суду у справі Юрія Луценка проходило вже без виклику «швидкої» для хворого екс–глави МВС (як минулого тижня), але доволі форсованими темпами, як і попередні слухання. Утім iмовірність медичної допомоги підсудному не виключалася до останнього. Адже, за словами дружини екс–міністра Ірини Луценко, перед виїздом до суду з СІЗО її чоловіку видали сухий пайок, в якому були сало, хліб та рибна консерва «кілька». І це при тому, що лікарі рекомендували Луценковi через діагностовані хвороби черевної порожнини дієту і шестиразове харчування.