Із I зимових Юнацьких олімпійських ігор українські спортсмени повертаються з трьома медалями. Упродовж дев’яти змагальних днів в Інсбруку наші юні співвітчизники тричі сходили на п’єдестал і щоразу отримували срібні нагороди прем’єрної «білої» Олімпіади серед молоді віком 14–18 років.

Двомісний намет, два килимки і два спальні мішки. До послуг пожильців — стійка реєстрації, снек–бар із напоями та охорона. Такий «унікальний варіант розміщення в період проведення чемпіонату Європи з футболу» пропонує гостям столиці кемпінг Kiev Football Fans Camp усього за... 612,59 долара на тиждень. Подбали організатори і про «залізних коней» іноземних уболівальників: до послуг мешканців кемпінгу — паркувальний майданчик вартістю 55 гривень з авто за добу.

Було б неправдою стверджувати, що мітинг опозиції у День Злуки на Софійській площі в Києві був зовсім неоплачуваний. Так само неправда — що 10 чи 12 тисяч людей зібралися за гроші. Треба визнати: оскільки настав рік парламентських виборів, то бажання партій піаритися порівняно з 2011–м зросло. Тож не дивно, що нині біля собору святої Софії зібралося удвічі більше народу, аніж 24 серпня в парку Шевченка. І це незважаючи на мороз та заметіль! Як можна було з’ясувати, поспілкувавшись із «прапороносцями» в День Соборності, абсолютна більшість учасників мітингу — реальні прихильники певних політичних сил, привезені автобусами з областей. Крім них, були й «незалежні»учасники маніфестації — таких Київ на подібні виступи дає кілька сотень, і відверті найманці, котрі створюють додаткову масовку. Для таких вартість участі в акції — 40–50 гривень. Зрештою, як і добові для активістів із регіонів.

Керівники політичних сил, які перебувають в опозиції до Віктора Януковича, все–таки спромоглися укласти угоду про спільні дії об’єднаної опозиції. У нинішніх реаліях це й мало, і багато водночас. Ще до мітингу на Софійській площі залишалося невідомим, чи всі опозиціонери погодяться поставити свій підпис під документом. Тому в нинішніх умовах навіть парафування заяви — абсолютно декларативної і, за великим рахунком, не обтяжливої — виглядає як успіх.

Кияни, які добиралися вчора на роботу, відчули на собі всю силу зимової погоди. Попри те, що цього року «справжя» зима стартувала ледве не посеред календарної, і місцева влада, здавалося б, мала досить часу підготуватися до снігово–морозних катаклізмів, вийшло так, як завжди. Водіям доводилося зранку відкопувати свої машини, а потім об’їжджати снігові замети, через що виникали багатогодинні затори. А пішоходам — перестрибувати через кучугури й ламати ноги, послизаючись на підступній кризі, присипаній сніжком.

24 січня Національний науково–дослідний інститут українознавства та всесвітньої історії відзначає своє 20–річчя. В затишній залі Будинку вчителя, де колись засідала Центральна Рада, збереться поважна наукова й освітянська громада, прийдуть політики — і нинішні, і ті, хто стояв біля витоків Незалежності України, приїдуть представники поважних університетів та культурних центрів із Тбілісі, Баку, Москви, Франції, Німеччини, Канади, де вивчають українську мову та історію, відомі культурні діячі. От тільки настрій присутніх буде не настільки святковим, як хотілося б — другий рік триває неоголошена війна між колективом інституту та Міністерством освіти, науки, молоді та спорту, якому він підпорядкований.

Щоб зрозуміти, наскільки складна робота тренера, потрібно стати ним. Не кожен спортсмен після завершення кар’єри обирає такий шлях. Тим, хто все ж таки зважився сісти на «електричний стілець», нова професія підносить чимало несподіванок. В’ячеслав Лочман — знаний у Європі гандболіст, який наче танк долав захисні редути суперників — учора відзначив рік, відколи змінив статус гравця на тренерські атрибути. Нова справа, як зізнався кореспондентові «УМ» 34–річний фахівець, виявилася доволі складною. Але колишнього гравця «ЗТР», який нині очолює другу команду «Мотора» — «ЗНТУ–ЗАБ», труднощі не лякають. «Якби я був не впевнений у своїх силах, не став би тренером. У цій царині хочу досягнути таких же висот, як і в ролі гравця», — каже учасник чвертьфіналів Ліги чемпіонів, багаторазовий чемпіон України, Тунісу та Еміратів.

35 років тому, 21 січня 1977 року, Ельдар Рязанов закінчив зйомки комедійної мелодрами «Службовий роман». За рік після прем’єри, що відбулася 26 жовтня, стрічку переглянули 56 млн. людей — рекордна кількість для прокату часів брежнєвського застою. Але ніякими цифрами не відобразити неймовірний мистецький шарм і шалену популярність «Службового роману». Фільм, знятий за чотири місяці фактично в одній студії, без жодних спецефектів та іншої «голлівудщини», є лідером глядацьких симпатій досi, «крутячи роман» уже з третім поколінням глядачів.