Памела Андерсон та її колишній чоловік, музикант групи «Мотлі крю» Томмі Лі, все-таки створені одне для одного. Вони можуть скільки завгодно одружуватися з кимось іншим, але факт залишається фактом: Пам завжди повертається до Томмі й навпаки. І, мабуть, причиною цього є не лише двійко спільних дітей, а й щось значно глибше...

До цього відрядження я була переконана, що тільки моє рідне Полісся зберегло ще прадавні, прадідівські весільні традиції. Може, тому, що поліщуки пізніше «добігли» до цивілізації і це коріння не вдалося збороти новітнім звичаям.
Хоч із сумом доводиться констатувати: наше весілля нині вже мало чим нагадує колишнє яскраве дійство. Феєрверки, естрада, фото і відео витіснили головну його сутність. Бажання наречених зробити «щось таке», що ще ні в кого не було, і так, як книжка пише, перетворює весільне дійство у безлику і велику вечірку, де всі п'ють, жують і не дочекаються, коли можна буде провітритися на вулиці. Із відходом у світи інші цілого покоління старших людей, які берегли традиції й знали звичаї та пісні, збідніло й наше весілля, хоч столи вгинаються від сучасних наїдків, а душі — немає...
Пощастило хіба тим селам, де збереглися фольклорні колективи, які записали від старожилів весільні обряди свого регіону й не дають їм канути у Лету. Перемилю щодо цього справді пощастило. Гурт «Перемильські переспіви» і місцевий аматорський драматичний колектив перемильське весілля перетворили на виставу, якою будуть незабаром насолоджуватися навіть мешканці української столиці. Бо саме перемильці представлятимуть Горохівщину в Києві на фестивалі зеленого туризму, де частуватимуть глядачів і весільними піснями, й наливочкою, і короваями. Я потрапила в Перемиль, коли сільські артисти готувалися до цієї поїздки. Те, що почула й побачила, кардинально змінило мої стереотипи про глибинку горохівську. Виявляється, остання не гірше зберегла свої місцеві звичаї, а може, ще й краще! Бо коли розповіли артисти, що у них на весіллях витворяють, — не вірилося, що цей дивовижний куточок біля славного Берестечка міг уціліти й вистояти у вирі сучасності! А несподіванки розпочалися з Миколи...

Активісти громадської організації «Донецька республіка» нітрохи не образилися на голову Донецької облради Анатолія Близнюка, який із «регіональною» прямотою назвав їхні дії провокацією з боку «помаранчевих» сил. А ось реакція Президента України, який дав доручення компетентним органам розібратися з сумнівною діяльністю «ДР», зачепила їх за живе. Тому тепер тут навіть не приховують, що чергову акцію біля пам'ятника Артему (Ф. Сергєєву) по сусідству з приміщенням Донецької міськради вони розпочали у відповідь главі держави і мають намір збиратися тут упродовж трьох місяців.

Про що мріється весною? Про кохання, буяння садів, першу черешню та полуницю. А ще — про літнє тепло, яке роздягає жiнок до купальникiв. Взагалі-то про фігуру бажано дбати цілорічно. Але якщо на цілий рік вас не вистачає, а скинути пару кілограмів до початку літа конче необхідно, то у вас ще є для цього час. Про дієти ми сьогодні говорити не будемо (сподіваємося, наші читачі — люди серйозні й розуміють, що без розумних обмежень у харчуванні стати струнким неможливо, а лукавим рекламам про чудо-пігулки для схуднення в жодному разі вірити не варто. Натомість розкажемо про ціни у деяких — фешенебельних і не дуже — закладах столиці, де вам допоможуть «скинути зайвий жирок» без проблем для здоров'я і з максимальним задоволенням.

Як відомо, цьогоріч на державному рівні хочуть відзначити 200-річчя кримських курортів. Що ж, вітчизняна оздоровниця цього справді заслуговує. Адже за цей час стільки людей — від царів і генсеків до простих смертних — скористались її цілющими принадами. Але мало хто, певно, знає, що у другій половині минулого століття сонячному півострову відводилась не тільки рекреаційна місія. На хвилі «холодної війни» курортний край додатково пристосували ще й під своєрідний непотоплюваний авіаносець та діючий космічний центр. Подейкують, за часів Союзу тільки аеродромів тут було лише на два менше, ніж у всій Великій Британії. Один з аеродромів, приміром, призначався винятково для екстреної посадки пілотованого космічного корабля багаторазового використання «Буран». Однак радянській версії американського «Спейс-Шатла» кримська «бетонка» так ніколи і не згодилась, проте добротна злітно-посадкова смуга залишилась навічно. Автотраса Сімферополь—Євпаторія через два тунелі «пірнає» саме під нею. Якщо прямувати цією ж дорогою далі, то ліворуч на скелястому пагорбі, осторонь від найближчих сіл, можна угледіти типові багатоповерхівки. Це селище Шкільне, яке донедавна було відоме під «поштовою скринькою» Сімферополь-28 і позначалося лише на секретних картах.
Початок біографії цього селища безпосередньо пов'язаний зі стартом першого у світі штучного супутника Землі 4 жовтня 1957 році.

Після минулорічної серії самозахоплень земельних ділянок у Сімферополі й довкола нього її учасники цілеспрямовано вимагають від місцевої влади будь-що узаконити наділи. А оскільки в тих допоки немає ні снаги, ні можливостей ощасливити всіх і вiдразу, все ті ж натхненники й організатори пікетувань місцевих Радміну, ВР, бійок iз міліцією iз тим же завзяттям підбивають народ на подальшу перевірену тактику — перекриття автотрас. Голові меджлісу Мустафі Джемілєву після першого блокування пожвавленої автомагістралі Сімферополь — Ялта вдалось вмовити людей більше не виходити на трасу. Але чи надовго?

Кінець 70-річному стадіону «Металург» поклав Валерій Лобановський, який у 2000 році, зазирнувши після матчу «Металургу» з «Динамо» до роздягальні, заборонив своїм футболістам приймати душ. Тренер вважав, що перебувати в приміщеннях під аварійною західною трибуною небезпечно для життя спортсменів. Після цього рада ПФЛ зобов'язала «Металург» завершити реконструкцію стадіону. Аж ніяк не бідний комбінат «Запоріжсталь» тоді дистанціювався від проблеми, і в 2002 році стадіон передали у власність міської громади. За життя мера Запоріжжя Олександра Поляка реконструкція почалася, але після його смерті у лютому 2003-го пригальмувалася на три з лишком роки. Розчистив джерела фінансування міський голова Євген Карташов — із бюджету він «відстебнув» близько 100 мільйонів гривень.

У Запоріжжі ще одна зона масового відпочинку найближчим часом стане будмайданчиком: фірма «Кераміст» запропонувала осучаснити Парк енергетиків. Як повідомив офіційний портал міської ради, вже навесні розпочнеться спорудження великого розважального центру. Майбутній «Акваленд» — це криті льодові катки для дітей і п'ять водних атракціонів, плавальні басейни (щонайменше на 50 дітей, окремо — для дорослих, на 114 персон), культурний центр і спортзал. Кошторис лише першої черги суперрозважального центру перевищує два з половиною мільйони гривень.

Щоб «зліпити» велетенський рулет, який потрапив у «Книгу рекордів України», над ним чаклували шість майстрів. Результат «потягнув» на 24 кілограми 250 грамів, а нагодувати ним пообіцяли тисячу людей — саме на стільки шматочків згодом розрізали гігантське суші. Секрет приготування гастрономічного дива полягає в «начинці» — а це 125 роллів традиційного розміру: їх виклали на гігантський шматок спеціальних пресованих водоростей та закрутили в рулет. Найбільше суші країни виготовили в національних кольорах: до рису в ролах верхнього «поверху» додавали сині барвники, нижнього — жовті. Проте японська страва на український лад має ще одну цікавинку. До таких звичних інгредієнтів, як рис, морепродукти та спеції, додали ще й солоні огірки та... сало! Загалом же страва потягнула на 10 тисяч гривень.

Згодьтесь, коли ми їдемо кудись далеко, нам хочеться подивувати місцевий люд цікавинкою, властивою саме нашій малій батьківщині. Полтавці, приміром, вирушаючи до Києва чи Львова, як презент зазвичай везуть із собою щось істинно полтавське: частіше, бо дешевше й розповюдженіше, — фірмову горілку, розлиту в ексклюзивні пляшки у вигляді глиняних козаків, цукерки «Полтавська битва», «Диканські», «Наталка-Полтавка»; рідше, бо дорожче і зустрічається не в кожному магазині, — решетилівські вишивки білим по білому й опішнянські глечики-кухлики-горщики.
Але якщо за вишивками слід їхати до самої Решетилівки або чекати серпня із його грандіозним Сорочинським ярмарком, то кераміку знайти все-таки можна. Втім те, що мені запропонували біля Зіньківського автовокзалу, на опішнянські кольоративи було мало схоже. Тому в пошуках глиняних полумисків з істинно опішнянськими орнаментами (а головне — змiстом) я й подалася до столиці українського гончарства.