Останні кілька тижнів XXI чемпіонат України з футболу все більше нагадує перевернутий донизу бенгальський вогонь. Зазвичай саме чемпіонська гонка супроводжується іскристими барвами. Проте ситуація на верхівці турнірної таблиці більше нагадує холодний держак — усе завмерло в очікуванні «золотого матчу». Натомість у підвалах залікового протоколу все кипить і вибухає. Там одразу три команди — «Карпати», «Оболонь» та «Олександрія», що мають рівні шанси на пониження в класі, ведуть відчайдушну боротьбу за порятунок. Та й «Зоря» ще остаточно не вирішила своє першочергове завдання.

Головною інтригою четвертого етапу чемпіонату світу з «королівських перегонів» було те, чи відбудеться він узагалі. Адже минулого року Гран­прі Бахрейну довелося скасувати через громадські хвилювання в руслі «арабської весни». Етап був під загрозою і цього року — в острівному королівстві біля берегів Аравії проходили маніфестації опозиції із закликами «не допустити гонку на крові». Але все обійшлося без ексцесів, якщо не вважати такими звичні для цього пустельного краю пилові бурі.

Чинний глава Франції Ніколя Саркозі має всі шанси пролетіти повз Єлисейський палац, як фанера над Парижем у відомій приказці. За попередніми даними міністерства внутрішніх справ Франції, лідером першого туру президентських виборів, який відбувся минулої неділі, став кандидат від Соціалістичної партії Франсуа Олланд, який здобув 28,6 відсотка голосів виборців. Саркозі відстав усього лише на 1,5 відсотка, проте в другому турі йому буде значно важче. Показник Сарко є найнижчим для чинного президента в історії Франції. І це перший з 1958 року (коли було засновано П’яту республіку) випадок, коли президент не перемагає в першому турі голосування.

Звільнення політичних в’язнів, боротьби з корупцією, свободи слова та припинення переслідування ЗМІ вимагали від влади азербайджанські опозиціонери під час велелюдних протестів, що відбулися в Баку минулої неділі. Влада не дозволила провести акцію, організовану «Громадською палатою», до якої входять провідні опозиційні сили Азербайджану, в центрі столиці. Але санкціонувала мітинг у далекому передмісті Баку неподалік нафтових розробок у подвір’ї автошколи. Президент Ільхам Алієв назвав це місце «гідним опозиції», повідомляє радіо «Свобода».

Правоцентристський уряд Петра Нечаса в Чехії зіштовхнувся з давно небаченими в цій країні проявами народного невдоволення. Як повідомляє «Євроньюз», минулої суботи у Празі на вуличні акції протесту вийшло від 80 до 100 тисяч осіб. Це найчисленніші мітинги з часів повалення комуністичного режиму в Чехії 1989 року. Профспілки, які організували похід на столицю спільно з неурядовими організаціями та опозиційною Соціал–демократичною партією, закликали уряд консерватора Нечаса скасувати заплановані соціальні реформи й піти у відставку. Невдоволення викликане запланованою пенсійною та медичною реформами, а також іншими заходами заощадження, до яких влада вдалася, що зменшити бюджетний дефіцит. Зокрема, йдеться про заплановане підвищення ставки податку на додану вартість, скорочення фінансування охорони здоров’я та освіти, обмеження зростання пенсій.

Українська всесвітня координаційна рада та громадські організації українців за кордоном протестують проти обмеження виборчого права громадян, які тимчасово проживають за кордоном. На відміну від виборців в Україні, наші співвітчизники в інших країнах — а це здебільшого заробітчани — згідно з рішенням КС від 4 квітня, не зможуть проголосувати за депутатів–мажоритарників. Очевидно, влада не лише не намагається щось зробити, аби повернути мільйони трударів додому, а ще й демонстративно списує їх із ви­борчих рахунків, не даючи цим годувальникам української економіки вплинути на ситуацію в країні. Заробітчани (офіційно їх зареєстровано понад 500 тисяч) опиняються у становищі гіршому, ніж ув’язнені. Ті, обмежені в праві бачити рідних, хоча б мають повноцінне право голосу.

Учора в Києві прощалися з народним депутатом від блоку «Наша Україна — Народна самооборона», Героєм України Володимиром Поляченком. Вшанувати пам’ять цієї інтелігентної, професійної й шанованої людини до будівлі клубу Кабінету Міністрів прийшли депутати Верховної Ради з усіх політичних сил. Були Азаров, Литвин та багато iнших. Загалом близько двох тисяч людей. Володимира Аврумовича не могли не поважати навіть недруги. А вони в нього, попри все, були — навряд чи можна вважати доброзичливцями людей, які прагнули відібрати справу всього життя...