Мені вже набридло читати про потребу розвивати власну газо– і нафтовидобувну промисловість, щоб позбутися нарешті енергетичної залежності від інших держав. Усі скиглення закінчуються одним — немає коштів.

Ще в 1996 році я надрукував у газеті «Час/Time» статтю «Україна в лабетах імперії зла», в якій висловив думку, що надання Україні та іншим республікам СРСР незалежності здійснено московськими спецслужбами і є частиною великого плану, який старанно готували впродовж років і розрахували теж на роки. За час, що минув, це припущення обросло великою кількістю підтверджень. Зрозуміло, що до московського плану входить збереження контролю над Україною, для чого всередині країни сформовано потужні антиукраїнські сили — і явні, і приховані.

У минулому європейські колонізатори купували цілі країни в Африці, Азії та Америці за брязкальця, люстерка чи інші іграшки. Досвід цих колонізаторів добре засвоїли наші північно–східні сусіди, внісши в нього сучасні інноваційні елементи. Зброєю став звичайний паспорт, який за кордонами власної держави, виявляється, може бути міжнародним політичним інструментом, повпредом, завойовником. За прикладом далеко не треба йти. Багатостраждальна Грузія стала полігоном для напрацювання досвіду.

Почалося все з того, що нас зобов’язали продавати засіб від колорадського жука «Престиж». Видали по чотири баночки, ціна однієї — 107 грн. І одразу сказали: отруту назад не повертати. Нікого не цікавить, що цей «Престиж» ніхто не купує. Якщо не продамо, а термін використання спливе — змушені будемо покласти свої гроші...

Ніяк не можу зрозуміти, яке відношення має Московія до Хрещення Київської Русі. Адже в 988 році московська держава взагалі не існувала!

Утопилося в зелені садів моє рідне село Переяслівка, що на Ніжинщині. По околиці крізь хащі пробивається колись повноводна і неспокійна річка Остер, що й нині, під час повені, затоплює пойми й луки. Вікові дерева в прилеглому гаю є свідками минулого часу, коли пан–ліберал Глібов піклувався не тільки про впорядкування власного маєтку та паркового гаю, а й дбав про добробут жителів Переяслівки — щоб була залізниця, пряма дорога з твердим покриттям до міста Ніжин, щоб була школа в селі та інше. Старожили, за переказами, добрим словом згадують того пана...

Події останніх місяців, що відбуваються в Тернопільській краєвій організації (ТКО) Народного руху України, змушують саме так думати більшість чесних «рухівців» області. Посудіть самі: 4 квітня за ухвалою Політичної ради НРУ відбулася позачергова звітно–виборча конференція ТКО НРУ. Проводили її заступники голови НРУ В. Коваль, Р. Сушко та в. о. голови ТКО Анатолій Вихрущ. Вони ж були відповідальними і за підготовку та проведення конференції. А вже 9 квітня Політична рада НРУ визнає цю конференцію такою, що не відбулася. І це при тому, що в її роботі брали участь та зареєструвалися 164 (!) делегати із 175 обраних. До того ж були представлені всі районні рухівські організації області.

У радіопередачі «Культура» почув, що українську письменницю Галину Тарасюк виключили з СПУ. Це призвело то дого, що вона втратила також місце роботи. Це — зрозуміло, адже газета «Літературна Україна», де працювала Галина Тимофіївна, є органом Спілки письменників України. Не зрозуміло інше, як таку відому поетесу, прозаїка, перекладача, яка відстоює чесну і правдиву громадянську позицію, шанує етичні норми красного письменства, раптом позбавили членського квитка СПУ.