На штурм «Лук’янівки»

У неділю на київському Лук’я­нівському ринку знову кипіли пристрасті. По один бік паркану — продавці, по другий — нові власники, яких не визнають. «О 17–й годині до ринку під’їхали шість великих автобусів, звідки повискакували, за підрахунками міліції й адміністрації ринку, приблизно 300 чоловіків спортивної статури, — розповідає «УМ» заступник директора ТОВ «Лук’янівський ринок» Роман Ропотан. — У руках у кожного — держаки для лопат, по вогнегаснику і газові балони. Усі в чорній формі. Розтрощили примiщення адміністрації ринку, вимкнули живлення. Виволочили по землі 73–річну жінку адміністратора ринку, яка не хотіла виходити. До речі, ввечері в Галини Іванівни стався інсульт. Сполохані торгівці подзвонили керівництву ринку. Коли ми приїхали, то побачили таку картину: три сотні людей забарикадували всі входи і виходи, озброїлися порошковими вогнегасниками. Я намагався потрапити як представник адміністрації, та мене буквально винесли з території ринку — зараз знімаю побої».

А за вікном знову дощить

Тільки українці пережили минулий тиждень, сповнений щоденними дощами і вкрай неприємною прохолодою, і зраділи сонцю, як доведеться знову згадати про парасольки. Адже нинішнє сонце протримається зовсім не довго, а на зміну йому прийдуть вже такі звичні опади.

Козаки проти сексуальних меншин

Запланований на 20 травня гей–парад у столиці не відбувся. Як повідомляє офіційний блог ЛГБТ–Грані (організація секс–меншин), на такий крок їх змусило піти побоювання провокацій проти учасників ходи. Наприклад, за декілька днів до акції в соціальній мережі «Вконтакте» невідомі розповсюдили повідомлення: «Для правопорядку на планованій акції 20–го числа створена наступна група. Сюди набираються всі добровольці — міцні чоловіки, хто хоче реально взяти участь в ударній групі цієї акції і забезпечити правопорядок та охорону». В групі вже більше трьох тисяч учасників і, як стає зрозуміло з подальших дописів у цій спільноті, правопорядок — це «недопущення будь–якої ходи геїв».

З гармати — по історії мистецтва

З гармати — по історії мистецтва

Кожний в Україні готується до Євро по–своєму — одні піднімають ціни на квартири, інші «латають» асфальт, «Мистецький арсенал» ударив Arsenale по бездоріжжю, а Віктор Пінчук підтягнув «важку артилерію» у вигляді всесвітньо відомого британського скульптора індійського походження Аніша Капура. У п’ятницю в PinchukArtCentre («ПінчукАртЦенрі») відкрилися три виставки: другий, третій і четвертий поверх займають 30 робіт коронованого найпрестижнішими преміями і нагородами Капура, в кімнатці на п’ятому поверсі, де зазвичай, експонують свої роботи всі українські художники, — віртуозна виставка «Ковдра, город, башта, хрест, доля» не менш шедеврального, ніж Капур, харків’янина Павла Макова, і весь п’ятий поверх відданий під оновлену експозицію з фондів PinchukArtCentre «Колекційна платформа 3: вічність сьогодення» — тут європейці знайдуть звичних їхнім очам Кунса, Херста, Кателлана, Гурскі.

Не ЖУРІсь!

Офіційною точкою відліку Євробачення –2012 стала церемонія відкриття в EuroClub, що пройшла 19 травня неподалік від головної локації дійства — палацу «Кристалл Хол». Спілкуючись із журналістами та вітаючи фанатів, представники 42 країн–конкурсантів пройшлися червоною килимовою доріжкою. Щоправда, урочистість моменту зіпсувала затримка з організацією самої червоної доріжки: у заявлений час (о 19–й годині) килим ще навіть не постелили, тож початок церемонії відтермінували аж на годину. І коли нарешті конкурсанти розпочали свою ходу, це нагадувало швидкісний пробіг: нова делегація витісняла попередню, співаки та їхній почт змішалися в одну «міжнародну кашу», а ведучі не встигали оголошувати новоприбулих. Червоним килимом продефілювала і конкурсантка від України Гайтана, яка одразу ж виділилася своїм аксесуаром — гарним віночком. Як відомо, до Баку співачка привезла цілу колекцію дизайнерських вінків, якими доповнює своє вбрання на прес–конференціях, репетиціях та виступах.

І вітряки розправлять крила

І вітряки розправлять крила

Минулими вихідними у Києві проводжали вівчарів на полонину. Це традиційне для західних гірських регіонів України дійство відбулося в столичних міні–Карпатах — однойменній експозиції в Національному музеї архітектури та побуту України, що в Пирогові. Не вдалося довідатися, звідки на дійство прибули вівці, а от вівчарі приїхали аж із самої Колочави, що на Закарпатті. Той, хто цього дня завітав до музею, поринув у життя справжнісінького гірського села: слухав українських пісень, частувався традиційними карпатськими стравами — бограчем та баношем, спостерігав за виготовленням овечого сиру та роботою майстрів традиційних карпатських ремесел. «Не всі кияни мають змогу поїхати в Карпати, тож ми постаралися, щоб Карпати приїхали до киян», — каже Вадим Логвінов, заступник директора з питань господарської діяльності. Тепер, наголошують у музеї, цікаві свята в скансені відбуватимуться постійно. Такою є політика новопризначеного три місяці тому 36–річного директора, який обіцяє зробити все, аби Пирогів, який в останні роки зазнав небувалого занепаду, став ще цікавішим для відвідувачів.

Замість гри — Кіркоров

Замість гри — Кіркоров

Цьогорічний «плей–оф» вітчизняної чоловічої суперліги підготував кілька сюрпризів. У «золотій» серії до чотирьох перемог цими днями змагаються дві команди з Донеччини — «Азовмаш» і «Донецьк». Вихід клубу обласного центру до фіналу був прогнозованим, а от у суперники йому замість маріупольців очікувався «Будівельник» — друга команда регулярного сезону. Утім минулорічний чемпіон, пробуксувавши ще в чвертьфіналі в дуелях з «Одесою», вочевидь, витратив увесь запас сил і в півфіналі програв азовцям із непристойним рахунком 0:4.

«Рідні стіни» виручають не завжди

На початку 2000–х хокейний світ своєю грою заворожувала збірна Словаччина. Тоді наші західні сусіди тричі пробивалися на п’єдестал чемпіонатів планети, взявши по одному комплекту медалей кожного ґатунку. На золоту вершину блискуче покоління зійшло у 2002–му, перемігши у фіналі збірну Росії — 4:3. Вирішальну шайбу в тому поєдинку закинув Мірослав Шатан.

Цей божевільний і непередбачуваний футбол

Цей божевільний і непередбачуваний футбол

Придбавши в 2003 році «Челсі», його власник — Роман Абрамович — дуже швидко зробив із «аристократів» команду екстра–класу. Відтоді лондонці тричі виграли англійську прем’єр–лігу, чотири рази перемогли в Кубку національної футбольної асоціації, двічі — в Кубку ліги, а минулої суботи здобули трофей, про який вдень і вночі мріяв російський олігарх і якого так не вистачало «аристократам», аби без жодних «натяжок» стати в один ряд з грандами континентального футболу. Титул клубних чемпіонів Європи «Челсі» виборов уперше за 107 років свого існування. Підкорення цієї вершини далося «аристократам» важко. Від самого початку розіграшу–2011/2012 мало хто вірив у перемогу «синіх». Не побільшало прихильників успіху «Челсі» й тоді, коли команда Роберто Ді Матео в півфіналі вибила попереднього переможця ЛЧ — «Барселону». У вирішальному матчі Суперліги букмекери віддавали перевагу опонентам «синіх», мюнхенській «Баварії», яка у фіналі мала беззаперечний козир — підтримку 63–тисячної, домаш­ньої «Альянц–арени».