Іноді я думаю, що Михайло Бриних — це псевдо, під яким приховується сила–силенна людей. Одна людина в нашій країні не може дозволити собі бути настільки послідовною, гострою, цинічною, стьобною, критичною. Власне, саме тому, що Михайло — один із небагатьох професійних українських критиків, йому і вдається бути таким багатогранним, неповторним і неповторюваним. Коли Бриних пише свої колонки на найрізноманітніші теми — опонентам, які б і хотіли не погодитися, просто бракує слів. Не завжди вистачає слів і літературним критикам, які беруться оцінювати Бринихові прозові творіння — «Реальну ніжність вирваного серця», «Електронний пластилін», «Шахмати для дибілів» і свіжу «Хрустальну свиноферму», видану «Гранями–Т», яка є третьою частиною (друга «Шахмати для дибілів: цейтнот доктора Падлючча» поширювалася в електронному вигляді в рамках проекту «Тільки тексти») «шахматного» циклу Бриниха. Тут також змішування жанрів, стилів, підтекстів, процвітання суржику в його найчарівнішому прояві і вже звична присутність всесильного доктора Падлючча. Присутній він і в ексклюзивному інтерв’ю Михайла Бриниха «Україні молодій».