До студентського свята Міжнародний фестиваль футболу «Великий м’яч» уперше організував дружній турнір iз міні–футболу для команд національних вишів. Змагання, яке проводилося на території найважливішої футбольної арени України — НСК «Олімпійський», об’єднало 8 команд iз шести вишів: Київського національного університету технологій та дизайну, Київського національного університету будівництва та архітектури, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного університету державної податкової служби України, Київського університету харчових технологій, Українського державного університету фінансового менеджменту та торгівлі.

Його незаперечно знають в усіх дніпропетровських судах, з яких Володимир Заїченко буквально не вилазить упродовж уже понад добрих п’ятнадцять років. З іншого боку, дехто його вважає диваком. Бо спробуйте ще знайти людину, яка б стільки часу ходила до судів, як на роботу. Проте сам Володимир Георгійович пояснює свій спосіб життя прагматично: «Я судову систему досліджую, бо вона є органічною частиною нашого суспільства». Хоча, як він зізнається, дійшов до цього не від доброго життя.

Темна смуга в житті Леоніда Малика почалася у травні, коли його, а також попереднього селищного голову Малого Маяка (Алуштинський район) Рубена Кисельова місцева прокуратура затримала за зловживання службовим становищем у земельній сфері. Згодом суд відпустив обох, але з підпискою про невиїзд. Як пояснила «УМ» прес–секретар прокуратури Криму Наталя Бояркіна, у серпні, на момент проведення досудового слідства, пана Малика рішенням прокуратури відсторонили від виконання обов’язків мера. Коли ж слідство завершилося і всі матеріали було передано до суду, депутати сільради поновили Малика на посаді. Мовляв, він користується в людей неабияким авторитетом.

Раніше створене тавро про те, що «ВІЛ/СНІД — хвороба людей винятково асоціальних», уже стирається з нашої свідомості. Практика показала: кожна, навіть найблагопристойніша особа волею випадку може стати носієм страшного вірусу, наприклад, під час переливання крові. Проте права таких людей порушують і надалі. Їх, по суті, карають двічі: вже хворі, мусять терпіти ще й збиткування тих, хто насправді мав би їм допомагати. Як показало дослідження, найбільше таких випадків — у сфері охорони здоров’я, на другому місці щодо порушень прав — правоохоронці, на третьому — надавачі соціальних послуг.

Лише один факт із життя соціальної реклами: у 2006 році, після вдало проведеної соціальної кампанії щодо всиновлення, кількість бажаючих взяти в родину сироту збільшилася майже в чотири рази — з 400 до 1500 сімей. «Соціальна реклама — це ефективний інструмент вирішення проблем українського суспільства», — переконаний Олександр Горлов, директор і керівник Біржі соціальної реклами, яка нещодавно відзначила своє п’ятиріччя. На рахунку Біржі — близько 50 рекламних кампаній, під час яких за допомогою рекламних роликів та щитів намагалися привернути увагу суспільства до нагальних проблем: насильства в сім’ї, толерантного ставлення до ВІЛ–інфікованих людей, необхідності використання контрацепції, здорового способу життя, вирішення проблем бездомних тварин, відповідального ставлення до природи та її ресурсів, заохочення донорства крові серед населення тощо.

Резонансна історія зі звільненням–призначенням директора Національного художнього музею, яка цього року не сходила зі шпальт провідних ЗМІ, нарешті завершилася. У п’ятницю міністр культури Михайло Кулиняк представив трудовому колективу НХМУ нового керівника — Марію Задорожну. Тетяна Миронова, яка працювала на цій посаді як в. о. останні півроку, музей залишає.

Фестиваль нового британського кіно цього року запропонував не лише добірку найновіших фільмів iз Туманного Альбіону, а й стару добру класику — німу стрічку «Квартирант» короля саспенсу Альфреда Хічкока. Хоча елементу новизни фільм 1926 року таки не позбавлений — якби не ретельна реставрація та нова звукова доріжка, плівка мала б усі шанси розсипатись у процесі показу, а запис мелодії, що озвучував трилер майже 90 років, лякав би тріскотом iз динаміків. У Києві «Квартирант» постав iз новим саундтреком від Лондонського симфонічного оркестру, а блиск німого кінематографа на великому екрані не затьмарювали «відмітки часу» — подряпини на плівці.

На початку цієї екзотичної збірки з назвою «Відстані та вібрації» її автори ще намагаються у доволі науковий спосіб пояснити свою любов до предмета своєї розмови. І це не дивно, коли зважимо на те, що пишуть про наше привокзальне минуле і сучасне, відповідно Юрко і Тарас Прохаськи, учасники і творці Станіславського феномену, а там, де феномен — там обов’язково стоп–машина будь–яким ненауковим дефініціям.

Осінь — час стиглих духмяних яблук і час Довженка, бо він народився на початку осені 1894–го, а помер наприкінці осені 1956–го, рівно через двадцять днів після того, як народився я. Останніми роками Довженко писав свою «Зачаровану Десну». І в ній зринає поданий із дивовижною глибиною і ніжністю образ дитини–ангела... Колись Шевченко казав, що діти схожі на ангелів, які прилетіли до нас із неба... Пам’ятаєте: «Я так люблю дітей, що й не надивився б на цей справжній образ ангела»?.. Тільки ангел у «Зачарованій Десні» — упалий: «У малині лежав повержений з небес маленький ангел і плакав без сліз. З безхмарного блакитного неба якось несподівано упав він на землю і поламав свої тоненькі крила коло моркви. Це був я». Ангел, який упав на грішну землю, поламавши свої тонюсінькі крильця. Чи не здається вам, дорогий читачу, що таким ангелом Довженко залишився на все життя? Ні–ні, я не маю жодного наміру ідеалізувати цього чоловіка — він міг бути аж ніяк не ангелом. Недарма дехто звав його «сірооким вовком». Мені важить тут символ. Мені важить питомий для Довженка експресіоністський жест, коли хочете — Довженкова романтика.