Мій скромний життєвий досвід свідчить: коли збирається весела і дружна компанія, неодмінно знайдеться неприємний тип, який своїм занудством псує загальну атмосферу радості. Згадайте: товариство п’є–танцю–гуляє, а воно — «Бу–бу–бу...» противним голосом. Дуже часто цим типом виявляється неромантичний затурканий сусід, який користується жалюгідними аргументами на кшталт «Завтра о шостій треба вставати на роботу».

Ні Президента, ні Голови Верховної Ради в залі засідань Кабміну вчора не було. Напередодні Юлія Володимирівна утрималася від поїздки разом із главою держави та спікером до Ялти, на засідання Національної ради із взаємодії органів державної влади й органів місцевого самоврядування. І пояснила: часу, мовляв, хронічно не вистачає, готуюся до звітного засідання Кабміну. Навіть пам’ятне деревце з табличкою «Прем’єр–міністр» за неї садила секретар РНБО Раїса Богатирьова...
У середу часу, мабуть, не вистачило в керівників двох інших гілок влади.

Після «обрізання» своїх повноважень у першому читанні Кабмін Юлії Тимошенко вчора старанно демонстрував власну фаховість та політичну незаангажованість. На останньому засіданні уряду про політику не йшлося взагалі, власного піару було ну зовсім трохи, а весь робочий час присвятили розв’язанню суттєвих, архіважливих і навіть глобальних для держави проблем.

Кожен свідомий західний буржуа, а останнім часом і представник середнього класу, знає просту формулу вигідного зберігання грошей: третину — на депозиті, третину — у нерухомості, третину — у цінних паперах. Більшість країн, що розвиваються, переживає справжній бум торгівлі акціями. Скажімо, у комуністично–капіталістичному Китаї люди беруть кредити під великі відсотки і вкладають їх у цінні папери — заробіток із верхом перекриває всі витрати, але уряд уже починає думати, як із цією напастю боротися.
В Україні до ажіотажу на ринку цінних паперів ще далеко. Більше того, вітчизняний ринок капіталу вже сімнадцять років перебуває у стадії формування і нині зовсім не виконує своєї головної функції — концентрації попиту і пропозиції інвестиційних грошей та формування справедливих, прозорих цін. Простіше кажучи, головного атрибуту ринкової економіки у нас практично не існує. Фахівці саме цим пояснюють левову частку наших економічних проблем.

У Юлії Тимошенко було не надто багато часу — усього лише одна неповна ніч, аби як слід відпочити після виснажливої поїздки до Брюсселя. Проте на вчорашньому ранковому засіданні Кабміну Леді Ю виглядала просто чудово: чергова елегантна сукня в коричневих тонах сиділа на ній бездоганно, добре виконаний макіяж створював враження аристократичної білизни шкіри, а очі горіли праведним вогнем обурення. Так буває завжди, коли Прем’єрка готується йти в атаку. Учора особливо яскраві іскорки пролітали, коли вона вголос вимовляла слово «Черновецький». Дійшло до того, що уряд проголосував за відставку цього Черновецького з КМДА, яку, втім, має затвердити Президент.

Кожен пасажир, який піднімається в небо з українського аеропорту, платить за це задоволення трохи менше двадцяти доларів. Ніби й недешево, але з іншого боку, відправити у рейс літак таки складніше, ніж приміський автобус. Навіть з вікна ілюмінатора аеропортівська інфраструктура викликає мовчазну повагу: високі смугасті вишки, довжелезні рульові доріжки, рівна, мов скло, злітно–посадкова смуга. Остання, до речі, це не просто широка бетонна дорога, а складна багаторівнева інженерна споруда — із цілою системою датчиків, прожекторів, які ведуть літак уночі. У «Борисполі» «злітка», до речі, — одна з найдосконаліших у Європі, дозволяє без ризику для пасажирів та екіпажу приймати будь–які літаки у будь–яку погоду. Зрештою, користування автобусами, які везуть до трапа, і перебування у залах очікування також щось має коштувати.

На вітчизняних автозаправних станціях знову міняють цінники. Причому аж ніяк не у бік зменшення. Процес, як це традиційно трапляється, розпочався із південних та східних областей. Ще 28—29 лютого у цінниках на більшості кримських АЗС замість 5.30 гривні за літр популярного «дев’яносто п’ятого» буденно вписали 5,60. От і все! При цьому надто зацікавлених автолюбителів ще й «втішили»: за тиждень–другий за цю ж популярну марку доведеться викладати і всі 6, якщо не більше, гривень. Місцевий антимонопольний комітет побачив у ситуації змову: мовляв, «бензинові королі» завчасно у традиційний спосіб почали готуватись до літнього сезону: зараз піднімемо трохи, а потім ще ледь–ледь.

«Газпром», як визнають навіть у Росії, вперше у своїй історії програв — українській владі. Після психологічного тиску, гострих заяв, звинувачень російська сторона все–таки відкрила вентиль на газовій трубі, а компанія–монополіст сіла за стіл переговорів із непокірним «Нафтогазом». Хоча Україна залежить від російського газу, але й ця держава також не обійдеться без нашої газотранспортної системи та підземних сховищ. До слова, технічні експерти вже давно твердили: Росія не має змоги надовго перекривати постачання газу. Оскільки зупинити його видобуток неможливо, а сховища для зберігання у східного сусіда маломісткі і вщерть заповнені. Залишається тільки одне — спалювати національне багатство.

«То він буде чи ні?!» — кабмінівські журналісти, наступаючи один одному на ноги у виборі кращого ракурсу, вже добрих сорок хвилин чекали під дверима міністра палива та енергетики Юрія Продана або хоча б когось із його підлеглих. У хитросплетінні «таємниць газового двору» кожне нове слово з уст компетентного співрозмовника — на вагу золота, а навіть красномовна пауза породжує нові акценти. Проте час спливав, але ніхто із паливного відомства не мав наміру нічого коментувати. «Тимошенко вже в залі!..» — зловісний шепіт працівника служби протоколу прозвучав сюрпризом навіть для урядовців, які не встигли зайняти свої місця. Хоча новий склад Кабміну працює вже понад три місяці, місцеві старожили не можуть звикнути, що Юлія Володимирівна запізнюється не на десять хвилин, як Віктор Янукович, а всього лише на три–чотири. У залі засідань Прем’єр в елегантній коричневій сукні, із здоровим рум’янцем на обличчі та іншими ознаками успішного видужання покірно стояла біля столу і чекала, поки її підлеглі та преса займуть свої місця.

Україна — це не просто країна, яка у великих кількостях спалює російський та середньоазійський газ. Вона його ще й транспортує — своєю територією на Захід. А грошики за це не одержує!.. Принаймні останні три місяці.