Хто б міг подумати, що лобі кінобізнесменів може бути таким впливовим! Тут «Нафтогаз», політики, Косово, інфляція, парламентський клінч і поруч на тобі — нерозв’язна без Президента проблема кінопрокату. Штучно розіграна і політично краплена карта. У вівторок о 16.00 у секретаріаті зібралися троє великих і активних кінодистриб’юторів — Олександр Ткаченко («Синергія» і «Кіноманія»), Андрій Дяченко («Геміні фільм») і Богдан Батрух (B&H), міністр культури і туризму України Василь Вовкун, голова Держслужби кіно Ганна Чміль, віце–прем’єр–міністр Іван Васюник, заступники глави секретаріату Президента України Юрій Богуцький та Андрій Кислинський і Президент Віктор Ющенко. Підсумок змагань із перетягування канату виглядає так: «Президент запропонував Міністерству культури і туризму та Державній службі кінематографії разом із представниками провідних дистриб’юторських компаній до 4 березня розробити компромісний варіант, який би передбачав виконання рішення Конституційного Суду України про дублювання або субтитрування фільмів та враховував інтереси мешканців східного та південного регіонів України щодо мови перегляду кінофільму».

На дверях Міністерства культури і туризму України висить табличка: «Вибачте за незручності. В Міністерстві іде ремонт». До цього ремонту новий міністр Василь Вовкун не має жодного відношення, каже: гроші завжди приходять в останньому кварталі року, тож це доробляють старі проекти. Зате до прихованого від стороннього ока внутрішнього ремонту культурної галузі він докладає багато зусиль, починаючи від підготовки законопроектів, необхідних для перезапуску виконавчого механізму, і концептуальних засад, культурної стратегії, закінчуючи пошуком додаткових фінансових джерел для галузі й головними ідеологічними мистецькими проектами. Наприклад, недавно Василь Вовкун зустрічався з найвідомішим на Заході і найскандальнішим в Україні театральним режисером Андрієм Жолдаком — домовлялися про постановку спектаклю за романом Василя Барки «Жовтий князь». Цей роман про Голодомор, як і сам письменник, довгий час був заборонений в Україні. Тож тим гучніше сьогодні може «вистрілити» твір — причому міністр каже, що в планах не тільки показати виставу в Україні, а й провезти її по престижних міжнародних театральних фестивалях, щоб ця тема зазвучала на високому мистецькому рівні. Так само важливим і принциповим Василь Вовкун вважає проведення наступного року 20–го, ювілейного, фестивалю «Червона рута» і можливу подальшу його реанімацію. «Я дбаю про нього не тільки тому, що як режисер мав відношення до фестивалю. «Червона рута» — це не споживацький фестиваль, він рухався від району до області, знаходив усе найталановитіше і доводив до хорошого результату».
Кадрові пертурбації, які струшували інші міністерства зразу після приходу нового уряду, Мінкульттуризму не зачепили — тут усі залишилися на своїх місцях, правда, апарат дуже напружений. Василь Вовкун поки втілює свої плани через команду радників, серед яких — відомі в мистецькому середовищі люди: Сергій Проскурня, Кирило Стеценко, Олег Репецький. «Можливо, вони не такі практичні й прагматичні, але в них є свої духовні цінності, яких тут дуже не вистачає», — каже пан Василь з надією, що симбіоз свіжоголових митців і професійних чиновників дасть хороший результат. «В сьогоднішніх коридорах влади треба вміти не загубитися і не втратити свою позицію, бути незалежним, інтелектуально і морально дуже стійким, наполегливим у досягненні своєї мети», — каже він, спираючись і на власний досвід.
Що змінилося в кабінеті міністра? Які матеріальні культурні цінності в першу чергу переніс на своє робоче місце міністр–колекціонер, режисер і взагалі творчий чоловік? На стінах — нейтральні пейзажі, натюрморти з квітами. «Поки нічого не міняв, тому що хочу змінити все, — розводить руками міністр культури і туризму. — Поки руки не доходять, треба займатися іншими справами».

Позавчора у Пріштині і Тирані феєрверками, концертами за участю десятків тисяч людей із прапорами Албанії, США, Великої Британії та Франції відсвяткували проголошення незалежності Косова.

Спочатку Харків, потім Москва. Вперше за останні три роки відомий дизайнер одягу Костянтин Пономарьов влаштував прем’єрний показ нової колекції не в одній зі столиць, а в рідному місті, пропагуючи тим самим популярний нині місцевий бренд «Модно жити в Харкові». На закритій вечірці на 600 гостей модельєр продемонстрував моделі, навіяні кінематографічними образами раннього Антоніо Бандераса у фільмах іспанського режисера Педро Альмодовара.

Життя — дивна річ. Воно ховається за тоненькими лініями на людських долонях, у рисах обличчя та в думках. І зовсім не дивно, що людина споконвіку намагається розгадати таємничі знаки і дізнатися про своє майбутнє.
У пошуках відповіді на запитання «Що?», «Де?», «Коли?» люди нерідко звертаються до тих, хто «читає» лінії рук. Та чи знають наївні «шукачі», до кого насправді вони йдуть і чи можна передбачити майбутнє по руках?
Згадки про хіромантію зустрічаються ще в текстах ранньої індійської культури. Тоді її вивчали браміни. У середні віки хіромантія стала досить популярною наукою чи не в усіх європейських столицях і була визнаною навіть університетськими вченими. У ХХ столітті розвиток технологій призвів до того, що людство почало відмовлятися від традицій та знань минулого, отож і хіромантія з серйозної науки перетворилася на забаву.

Про таку подію у своєму житті одинадцятикласниця роменської школи і не мріяла. Можливість стати учасницею 62–ї спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН відкрив для Каті Карташової проект «Місто, дружнє до дитини».

Позавчора ввечері більшість футбольних збірних Старого світу, провівши контрольні матчі, почали підготовку до наступних офіційних змагань: дехто — до фінальної частини Євро–2008, а менш щасливі — до відбору на чемпіонат світу 2010 року.

Хоч Даша й має вигляд розбишакуватої старшокласниці, — це зріла жінка, мати й несамовита трудоголічка, яка навряд чи дасть комусь поряд байдикувати. Легка у спілкуванні і компанійська, вона неохоче впускає у своє життя нових людей, позаяк тонко відчуває фальш і нещирість. Випускниця Королівського коледжу музики та драми, акторка тривалий час мешкала у Великобританії, але повернулась до Києва, бо тут їй краще ностальгується за... Радянським Союзом. І вона не приховує своєї сентиментальної любові до померлої держави, бо не любить брехати.
Крім творення програми «Картата потата» на телеканалі «Інтер», Даша Малахова активно працює в Театрі на Подолі і пише книжку кулінарних рецептів. Робить тільки те, що їй подобається і водночас ставиться до власної праці не екзальтовано, а як до звичайного ремесла. Такому ставленню завдячує батькові — відомому українському режисерові Віталію Малахову.

Площа «Красной Прєсні» має залишитися в столиці України, вирішили депутати Київської міськради на засіданні 24 січня. Заступник голови Комісії з перейменування і пам’ятних знаків Київради Сергій Рудик вбачає в такому рішенні намагання депутатів сподобатись частині електорату напередодні можливих дострокових виборів до органів самоврядування. Адже ще півроку тому фракції «Нашої України», БЮТу та Блоку Кличка підтримували ініціативи Президента України стосовно перейменування вулиць та демонтажу пам’ятників ідеологам і виконавцям геноциду, масових розстрілів, масштабних політичних репресій в Україні.

Якщо депутатам Партії регіонів не пояснять офіційно, йдемо ми в НАТО чи ні, то буде біда. Тобто не буде роботи Верховної Ради — в останній день поточної сесії, 25 січня, «регіонали» погрожують знову заблокувати трибуну.