У дніпропетровській міській газеті недавно було опубліковано «Заявление о недопущении запрета на использование русского языка в школах». Так відреагували на відповідне урядове рішення деякі голови обласних рад, опублікувавши своєрідну відповідь із сумнівними коментарями та твердженнями. Назву цієї заяви я навів мовою оригіналу, щоб її авторам одразу стало зрозуміло, про що йдеться. І не дивно, що заяву подано російською, бо хоч газета і має українську назву, але 60—70 відсотків матеріалів друкують у ній російською мовою.

Відтоді як внесли зміни до закону України про вибори й ми почали обирати депутатів за партійними списками, наші обранці стали не народними, а партійними і втратили зв’язок із виборцями.

Шановна Юліє Володимирівно! Почуйте багаторічного шанувальника... Десять років я був вашим прихильником і вірив, що чиню правильно. Та і як було не повірити?! «Я люблю свою країну, вірю у її світле близьке майбутнє і щиро працюю для того, щоб Україна була іншою...» Це рядки з вашої відповіді на мій лист (чомусь без вихідних даних). Очевидно, подібні відповіді отримували іноді ваші небайдужі прихильники... І ми вірили вам і забезпечували перемогу на виборах... І от «Батьківщина» два роки очолює виконавчу владу держави... І що ми маємо? Немає поліпшення в жодній сфері державного чи суспільного життя; ні в тих, де потрібні додаткові кошти, а також там, де вистачило б державного підходу і посадового сумління...

...Приватизація більшості нафтопереробних підприємств в Україні призвела до того, що держава перестала впливати на нафтопереробну галузь. Щодо діяльності українських НПЗ склалася парадоксальна ситуація. З одного боку, Україна ніби має потужності для первинної переробки нафти в об’ємах понад 40 млн. тонн на рік. Із другого — українські НПЗ працюють лише за примхою їхніх власників. Візьмемо для прикладу два західноукраїнські НПЗ, які, в основному, є власністю фінансової групи «Приват», хоча там є частка і державної власності.

Нашому уряду бракує коштів утримувати Збройні сили держави...

Так, може, час, шановні українці, відкрити спеціальний рахунок у банку — кожний із нас не пошкодує по кілька гривень на підмогу армії. Могли ж у війну за рахунок громадян будувати танки і літаки. Так чому ж це не зробити так само сьогодні?

Нещодавно зустрів людину особливої долі... Живе в селі Луб’яне Миколаївського району Львівської області Андрій Перейма, чоловік, який пройшов життєві шляхи такі, що не кожному випали і не кожний витримав би такої злої долі.

Проклинаю ту війну, яку, таємно підготувавши, розв’язали злочинні фашистський та більшовицький режими. Початок і перший період цієї глобальної авантюри начисто програв сталінський режим, призвівши тим самим до безславної загибелі в перші дні і тижні мільйонів співвітчизників. Серед них — 125 моїх односельців із 300, нашвидку мобілізованих, зовсім не підготовлених до військових дій, миролюбних селюків, бездумно кинутих на прицільний вогонь жорстокого ворога.

Шановні співвітчизники! Ми вийшли на старт президентських виборів. Це за нашої підтримки утворилися у Верховній Раді два потужні олігархічні блоки — Партія регіонів і БЮТ. Кому ще не зрозуміло, що різниці між ними майже ніякої? Програми їхні всі кризові, а мета — за два–три роки дограбувати все, що не «прихватизовано», особливо землю, ліси. Потім дадуть нам можливість бавитись у демократію, бо конституційна влада вже не цікавитиме їх, а продажних корупціонерів для захисту корисливих інтересів у владних структурах вистачить на їхнє життя. От і вся програма, якщо не гірша.