На батьківщині страшних пророцтв — у Мексиці та Гватемалі — з нетерпінням чекають «кінця світу». 21 грудня сюди, наче на вечірку Хелловіна, приїдуть сотні тисяч туристів, у кишенях яких повно песо, доларів і кеецталів. Нащадки майя та інші їхні співвітчизники тішаться, що стародавні аборигени залишили їм у спадок не тільки славу загадкового народу, а також і шанс підзаробити на «дурних білих людях». Старійшини племені майя в Гватемалі вважають, що «кінець світу» — міф, вигаданий на Заході. У календарі майя немає жодної згадки про кінець світу, підтверджують вчені, які вивчають культуру цього стародавнього народу.

Парадокс: про Український вільний університет, що діє в Мюнхені, в самій Україні майже нічого не відомо. Як потенційним студентам, так і ширшим та більш просунутим колам громадськості. А проте УВУ — унікальний у своєму роді вищий навчальний заклад принаймні для Старого світу. «Спроби створити щось подібне були і в інших народів, — каже нинішній ректор УВУ Ярослава Мельник. — Зокрема, був Балтійський університет, але протримався він недовго. В Німеччині є дуже потужна російська громада, росіяни мають тут свою пресу, дитсадки, школи, але російського університету — немає. Повноцінний закордонний виш із національною мовою навчання в Європі є лише в українців».

Ми спілкуємося з пані Ярославою в її кабінеті у новій будівлі УВУ на Барелліштрассе, 9–а. Колись це було передмістя столиці Баварії, а тепер — один із мальовничих районів Мюнхена. Звідси рукою подати — якихось 700 метрів — до королівського палацу й парку Німфенбург. Перший блок зимового семестру почався тут 5 листопада, закінчився — вчора. До кінця січня ВНЗ бере новорічну паузу, тоді заодно й відзначить 92–гу річницю від свого заснування (урочистості призначено на 6 лютого).

Далеко не всі навіть із тих, хто цікавиться життям української діаспори в Німеччині, знають, що скрутні часи УВУ лишилися позаду й університет узяв новий, успішний старт у цьому досить скромному двоповерховому особняку в районі Нойхаузен–Німфенбург. Адже значно відомішою була будівля УВУ за адресою Пінценауерштрассе, 15 (інтернет–сервіс Google Maps і досі позначає цю споруду як «Украініше Фрає Універзітет»). Років три–чотири тому подейкували ледве не про кінець легендарного діаспорянського вишу. Але він знайшов спосіб, як вижити, і залишився одним із провідних центрів наукового й громадського життя українців у Німеччині.

Як свідчить статистика, з усіх хворих із запаленням очей, які звертаються до лікаря, 65 відсотків мають кон’юнктивіт. А взимку кількість таких скарг збільшується майже до 80%: долучається вплив ГРВІ, вірусних епідемій. Неофіційно лікарі називають кон’юнктивіт синдромом «кролячих очей». При цій недузі очі червоніють, оскільки відбувається запальний процес слизової оболонки — кон’юнктиви, яка виконує захисну та живильну функцію і перешкоджає пересиханню ока. читати тут

Мешканці сіл Павленки та Федорці вже більше року не мають спокою через постійний рев літаків, що віднедавна піднімаються в небо замалим не біля їхніх домівок. Аеропорт упритул наблизився до цих населених пунктів напередодні Євро–2012, коли було прийнято рішення подовжити злітно–посадочну смугу для посадки великих повітряних суден. Люди кажуть, що у дні роботи футбольного чемпіонату не спали взагалі, оскільки літаки злітали і приземлялися тут цілодобово. Тепер рейсів значно поменшало, проте двигуни будять села і в дві години ночі, і в чотири ранку. Тобто про спокійний сон місцеві жителі забули вже давно, а відтак їх мучать головні болі, хронічна втома, підвищена дратівливість. Аби наглядно продемонструвати ступінь небезпеки, місцеві жителі пригадують випадок, коли літак зачепив крилом телевізійну антену, розташовану на даху приватного двоповерхового будинку. «Ми розуміємо, що ніхто закривати цю злітно–посадочну смугу не буде, — каже одна з місцевих жителів Ірина Закатнова. — Тому ми просимо переселити нас із небезпечної території у рівноцінне житло. Але у першу чергу вимагаємо, щоб хоча б відмінили нічні рейси».

Уже вшосте в Державному музеї іграшки проходить традиційна новорічна виставка дитячих робіт хенд–мейд. Цьогоріч трендом дитячої експозиції «Новорічні паперові фантазії» стали ялинкові прикраси з паперу, виконані у техніці квілінг. Автори кращих робіт будуть оголошені на день Святого Миколая, а їхні іграшки стануть тимчасовими експонатами музею поруч iз Дідами Морозами із пап’є–маше, «народженими» на початку ХХ століття, нарядними пупсами 1960–х та іншим ляльковим світом останніх півтора століть. Найкращі роботи не «нудьгуватимуть» за склом: їх використають за прямим призначенням — прикрасять ялинку, яка стоятиме в музеї до середини лютого.

Його вражаючі науково–публіцистичні дослідження не виходять великими накладами. Остання, кількасотсторінкова книга «Погром» — про руйнування музейної справи на Слобідській Україні та репресії над видатними українськими музейниками у 1920—30–тi роки — вийшла накладом усього 100 примірників. За останні 20 років письменник видав десяток книг, кожна з яких, базована на архівних джерелах, свідченнях очевидців та особистому досвіді, розкриває ту чи іншу сторінку української історії у ширшому контексті — економічному, екологічному, мистецькому, духовному і навіть — солідарності між поневоленими народами.

Свою нову роботу народний артист України Григорій Шумейко охарактеризував як «містерія покути», назвавши її, на перший погляд, заплутано й незрозуміло: «Search:www.МатиНАЙмичкА.com.ua». Саме отой комп’ютерний термін search: (англійською — «шукай») білим по чорному був написаний на сцені перед завісою. І ось — третій дзвоник перед початком, до залу з бокових дверей входять двоє молодих людей — хлопець і дівчина. Вона несе бандуру в футлярі, а він — ноутбук. Говорять голосно. Глядачі махають на них руками і прикладають до уст пальця, вважаючи прибулих за тих, що запізнилися, і на мигах показують вільні місця. Але це вже початок вистави: хлопець і дівчина (актори Дмитро Благий і Наталія Липко) шукають в інтернеті інформацію про Шевченка. Хлопець знаходить: так, є, ось — відомий футболіст... Дівчина заперечливо хитає головою і просить вести пошук на слово «мати». І знову невтішний результат: «Депутатів Верховної ради закликають мати совість...» Лише з третьої спроби юнак знаходить поєднання «мати–наймичка» авторства Тараса Шевченка і демонстративно підставляє щоку для поцілунку — як винагороду «за труди». Відкривається завіса, й глядачі переносяться у ХІХ століття; дівчина і хлопець також перетворюються на глядачів, але займають місця на сцені. В подальшому їм належить зіграти роль «зв’язкових» між минулим і сьогоденням, але зараз уся увага прикута до сценарію.

Новий довгоочікуваний альбом дещо призабутої, але самобутньої співачки Юлії Лорд прогнозовано привернув увагу багатьох прихильників нетривіальної альтернативної поп–музики. Особливо таких, які звикли вдумливо ставитися до проявів модерної співочої лірики і загалом актуальної сучасної культури. Цей несподіваний ентузіазм з боку тих, хто любить і добре пам’ятає пісні Юлії Лорд з часів появи альбому «Танець душ» наприкінці 90–х і спільних експериментів із групою «Скрябін» був викликаний до того ще низкою живих концертних презентацій альбому «8 секунд». Водночас молоде покоління фанів мало реальну змогу оцінити Юлію Лорд як абсолютно нове явище на модерній сцені. Показово, що на тлі очевидного застою у царині альтернативної музики, на тлі браку нових ідей і меседжів такий продукт як концертна програма «8 секунд» насправді був більш ніж переконливим. Це довела його презентація у Києві.

Якщо набрати в пошуковику «Ґуґл» «Юрій Кульчицький», з’явиться багато інформації про героя облоги Відня турками 1683 року — того Юрія–Франца Кульчицького, якому перекази приписують відкриття у Відні першої кав’ярні. Але є й інший Кульчицький — «французький». На відміну від «австрійського» тезки, він до свого прізвища міг додати «Сас». Про це пан Юрій розповів 20 років тому під час нашого знайомства в Мужені, в колишній садибі глави уряду УНР Володимира Винниченка «Закуток», коли ми отримали як дарунок Україні робочий кабінет визначного письменника й державного діяча. Казав, що Сас — давній герб української шляхти Галичини.

Учора виповнилося 100 років від дня народження українського художника Юрія Сас–Кульчицького, земний шлях якого почався на Дрогобиччині, а закінчився — в містечку Мужен на півдні Франції.

Хто ми є, звідки взялися і куди йдемо? Цими питаннями переймається кожна притомна людина. На них намагалися дати відповідь філософи всіх часів і народів. І сексуальність у тих пошуках істини зачіпалася тим чи іншим боком. У дослідженні «Світанок сексу» (К.: Темпора) сексуальність є стрижнем, на який автори нанизують свій аналіз і висновки щодо сучасного стану людства і його проблем. Цілком наукова робота подана у форматі захопливої пригоди, мандрівки через час і простір — бо розрахована на широке коло читачів, оскільки проблеми, порушені в цьому бестселері, торкаються кожного, ким би не був і чим би не займався. Саме тому «Світанок сексу» перекладений японською, корейською, фінською, іспанською, польською, російською, українською і викликав шквал затятих обговорень в інтернеті.