Перші екземпляри видрукованого на зібрані читачами «України молодої» кошти додаткового 15–тисячного тиражу спецномера, присвяченого гетьману Івану Мазепі, полтавці одержали минулої п’ятниці. Тож уже маємо позитивні відгуки від них і вдячність усім, хто долучився до акції «УМ» «За Мазепу замовимо слово». А, так би мовити, офіційно вона стартувала у Полтаві минулої неділі біля пам’ятника Тарасові Шевченку під час ініційованих обласною «Просвітою» урочистостей з нагоди 150–річчя перепоховання нашого Пророка в Україні. Відкриваючи їх, голова обласного осередку «Просвіти», народний депутат–«нашоукраїнець» Микола Кульчинський зазначив, що після того, як увесь згаданий тираж газети «дійде» до земляків, ті ж таки місцеві «просвітяни» та «нашоукраїнці» ініціюватимуть масований тиск на міську владу Полтави ще й вуличними акціями, щоб домогтися встановлення на Соборному майдані виготовленого на народні пожертви пам’ятника Івану Мазепі.

Громом серед ясного неба став лист німецького підприємця Сергія Лоренца на адресу голови Дніпропетровської облдержадміністрації Олександра Вілкула та прокурора області Наталі Марчук, у якому заявлялося, що міська влада закупила трамвайні вагони німецького виробництва у п’ять разів дорожче за їх ринкову вартість. Цю інформацію відразу підхопили дніпропетровські політики. Депутати міськради зажадали від міського голови створити спеціальну комісію для розслідування обставин закупівлі трамваїв. Скандал знайшов своє висвітлення на інтернет–сайтах, у німецьких та російських газетах.

У Черкасах винайшли новий вид преміювання для чиновників мерії. За хорошу роботу їм почали вручати заохочувальний приз — велосипеди. Серед перших власників двоколісного транспорту — Сергій Оксаніченко, головний спеціаліст відділу комунікацій та зв’язків iз громадськістю, Наталія Погоріла, головний спеціаліст відділу екології та раціонального природокористування, та Ігор Кіта, заступник директора департаменту муніципальної інспекції.

Коли з міста Рівне надійшло повідомлення про затримання поліськими правоохоронцями молодика, підозрюваного у вчиненні сексуальної агресії, його зовнішній вигляд та біографічні дані збігалися з прикметами косівського ґвалтівника.

Усі троє поодинці — Маркіян Шашкевич, Яків Головацький та Іван Вагилевич — уже мають свої копії у вигляді пам’ятників і барельєфів. Та увічнити разом засновників відомого літературного угруповання «Руська трійця», яке в тридцяті роки ХІХ століття розпочало національно–культурне відродження на західноукраїнських землях, скульптори не додумалися.

У звичайному помешканні багатоповерхівки зареєстровано... коня. Насправді за незвичайним кумедним фактом нічого смішного немає. Навпаки — лише сумні реалії нашого сьогодення. Господиня квартири, лікар–реабілітолог Наталія Шідловська, є головою «Спілки батьків–опікунів дітей, які хворіють дитячим церебральним паралічем «Крила ангела».

У Миколаєві жінки влаштували самосуд над співробітницею кадрового агентства «Гарант», що вже не перший рік видурювала в людей гроші. Шахрайку добряче потягали за волосся, а потім повалили на асфальт стусаном під зад. Цікаво, що бійку затіяла... сама ж постраждала, але сили виявилися нерівними: розлючені жінки разом від душі віддухопелили шахрайку! Тепер учасники бійки дають свідчення в центральному райвідділку міліції Миколаєва.

Днів із 20 тому в Донецьку на проспекті Миру, біля одного із закладів громадського харчування, на диво всім донеччанам та гостям шахтарської столиці з’явився співробітник Державтоінспекції, який iз ласкавою посмішкою запрошував перехожих відвідати кав’ярню. За задумом господарів і за сумісництвом авторів ідеї «привітного даішника», залізобетонна скульптура висотою 1 метр 80 сантиметрів та вагою близько 700 кілограмiв мала символізувати «даішника, що розкаявся у власних гріхах».

Ця письмова заява до Гадяцького райвідділу міліції «тягла» на повідомлення про грабунок. За словами 31–річного потерпілого, в одному з барів міста у нього відкрито відібрав мобільний телефон його знайомий. Однак невдовзі оперативникам довелося вносити у таку версію злочину суттєві «поправки». Як з’ясувалося, того вечора двоє згаданих чоловіків справді відпочивали у барі. Коли ж закінчилися гроші на випивку та закуску, один із них задля продовження «банкету» віддав у заставу свій мобільник. А вже після застілля перед ним постало непросте питаннячко: як повернути, по суті, «пропитий» телефон? Тоді й вигадав «грабіжницьку» версію. При цьому розрахунок був не лише на те, що спожитий у барі алкоголь «вивітрить» із пам’яті знайомого деталі того відпочинку. Набагато суттєвішою заявнику видавалася інша обставина: потенційний «грабіжник» якраз перебував під слідством за іншою, цілком реальною, справою. Тож останній, щоб не мати обтяжуючого «доважку» криміналу, за логікою лже–потерпілого, мав від нього просто «відкупитися»...

Традиційно — вже вдев’яте — найбільший у Східній Європі фестиваль ковальського мистецтва відбувся під час святкування дня Івано–Франківська за тра­диційно дощової (цьогоріч ще й дуже холодної) погоди. Проте примхи небесної канцелярії не завадили ковалям із понад двадцяти країн світу продемонструвати на майдані Шептицького, який упродовж трьох вихідних днів перетворився на велику кузню, свій високий клас, а численним глядачам, серед яких було й чимало туристів, — його оцінити. Майстри грілися, махаючи молотами, поціновувачі ж їхнього таланту знаходили блаженне тепло біля горнів із розпеченим вугіллям.