«Сланцеві» пристрасті

Депутати Харківської обласної ради слідом за своїми донецькими колегами днями ухвалили проект співробітництва з компанією Shell, що має намір розробляти на Слобожанщині Юзівське родовище сланцевого газу. Але попри успішний фінал голосування у сесійній залі, далеко не всі політичні партії регіону позитивно сприйняли такий варіант розв’язання вітчизняних газових проблем. Фракція «Батьківщини», скажімо, на знак протесту в повному складі взагалі відмовилася брати участь в обговоренні цього питання, а «свободівці» і комуністи для більш переконливого вияву своєї позиції провели окремі пікети приміщення обласної влади. Більше того, голова регіональної організації ВО «Свобода», народний депутат Ігор Швайка вже повідомив, що його партія разом з українською екологічною лігою має намір оскаржити рішення облради в суді і навіть готова перейти до «акцій прямої дії».

Військо шукає спонсора

Три тисячі харківських військових, які наразі стоять у черзі на квартиру, можуть невдовзі отримати комфортабельне житло. Заради цього обласний гарнізон готовий розпрощатися з частиною своєї нерухомості й передати у користування майбутнім інвесторам армійську землю. Розробити власний комерційно–житловий проект офіцерів змусили численні побутові негаразди безквартирних військових, що іноді стають причиною непоправних трагедій. «Один офіцер викинувся з восьмого поверху, — каже начальник житлової групи Харківського квартирно–експлуатаційного відділу Міноборони Сергій Кононенко. — Ще один, підполковник Шабрат, написав передсмертну записку. Мовляв, не бачу сенсу в цьому житті, не вірю ні міністру, нікому іншому, й повісився у гаражі».

Підземна аптека

У центрі Черкас на розі бульвару Тараса Шевченка та вулиці Остафія Дашкевича нині велика яма, яку не закопують. Як з’ясувалося, під час проведення водогону там було виявлено залишки старовинної будівлі, у якій збереглися навіть арочні склепіння.

Мухомор «не спить» і взимку

Фахівці реанімаційного відділення обласної дитячої клінічної лікарні виявилися безсилими врятувати життя восьмирічному хлопчику, котрого у важкому стані привезли родичі. Лікарі відразу встановили діагноз — гостре екзогенне отруєння невідомою речовиною, тому маленькому пацієнту негайно провели очищення організму. Проте стан хлопчика невпинно погіршувався, і через кілька годин його не стало.

Була в собаки хата

Була в собаки хата

Несподіваним доповненням до святкових заходів з нагоди 140–річчя Василя Кричевського, видатного українського архітектора, художника, етнографа і педагога, творця герба України й ескізів перших українських грошей, стала нещодавня меморіальна подорож Харковом — за маршрутом, пов’язаним із життям і діяльністю славетного земляка.

Чому несподіваною була ця мандрівка — від спроектованих мистцем у співавторстві з Олексієм Бекетовим монументальних будівель колишніх Земельного і Торгового банків, що в центрі Харкова, до його власного особняка на Москалівці? Мабуть, тому що шляхи Кричевського, вже за радянської влади доктора мистецтвознавчих наук, заслуженого діяча мистецтв і завідувача кафедри малярства Київського художнього інституту, для історії українського радянського мистецтва обірвалися від того часу, як він залишився в місті після його окупації військами вермахту 1941–го року. Як воно було насправді, нескладно сказати. Радянське відходило, українське зазвичай залишалося. Хто не хотів їхати в евакуацію разом із владою, яка споконвіку гнобила все українське, того або знищували, як поета Свідзінського, або забували, як художника Кричевського.

Зірка на ймення Кіра

Зірка на ймення Кіра

Один iз найавторитетніших фестивалів Європи за 42 роки існування визначив свою політику в бік кінематографа країн, що розвиваються, та зосередився на молодому поколіннi кінематографістів. Так у конкурсну програму потрапляють переважно молоді режисери, для яких голландський фестиваль стає стартовим майданчиком. Цього року організатори продовжили закладену традицію пошуку нових імен у царині кіно — в основному конкурсі жодного іменитого режисера. Натомість спектр представлених країн може скласти достойну конкуренцію таким велетням, як Каннський та Венеціанський кінофестивалі: Таїланд, Англія, Іран, Мексика, США, Чехія, Аргентина, Угорщина, Австрія, Італія, Китай, Бразилія, інші.

Берлінале–2013: обіцянка третього Раю

Берлінале–2013: обіцянка третього Раю

7 лютого стартує 63–й Міжнародний Берлінський кінофестиваль. Більшість «вакансій» великого конкурсу було заповнено, одначе до минулої п’ятниці трималася інтрига щодо решти учасників великої конкурсної програми. Доти в ній не було ні українських (ні з чим було ходити), ні російських авторів, і загалом із Східної Європи була присутня тільки Румунія. Оскільки мала увага до кінематографа наших теренів стала майже традицією для Берлінського фестивалю останніх літ, то якихось сподівань уже й не було. Тільки поставало просте запитання: чи то кіно східноєвропейське їм так не подобається, чи політична кон’юнктура не та зовсім?

Крадії здоров’я

Крадії здоров’я

Стреси супроводжують людину впродовж усього життя. Щодня ми одержуємо дозу негативу, яку не виміряти в жодних одиницях. А тут ще й удома неприємності — чоловік втратив роботу, дитина на прогулянці не відповідає на телефонні дзвінки... Добре, якщо людина вміє розслаблятися і сприймати неприємності по–філософськи. Але, на жаль, дехто вважає за краще «скидати» негативні емоції на тих, хто поруч.

До нежитю — без ніжності

До нежитю — без ніжності

Холодну пору року завжди супрово­джує сплеск застудних захворювань. Серед них нежить (або риніт) трапляється найчастіше. Більшість iз нас ставиться до нього як до незначної і швидко­плинної неприємності, ходячи на роботу й ігноруючи лікування. Однак, як стверджують лікарі, робити цього категорично не можна. «Через брак адекватного лікування й ослаблений імунітет нежить може призвести до розвитку ларингіту, фарингіту, бронхіту, пневмонії й отиту, — застерігає Юрій Молочек, завідувач відділом дитячої отоларингології УДСЛ «Охматдит». — У дітей нежить найчастіше переходить у гайморит, який у запущених випадках ускладнюється гнійним запаленням мозкових оболонок. Тому залишати нежить на самоплив у жодному разі не можна».

Ось яка Ак–Кая

Ось яка Ак–Кая

Якщо казати про туристичну мапу Криму загалом, то на ній цьогоріч має з’явитись одразу аж декілька парків, а серед них три — археологічні. Зокрема, на заході — «Тарханкут», на сході, в межах Керченського півострова, — «Східний», а в центрі, поблизу райцентру Білогірськ, — «Ак–Кая». Таку інформацію озвучила перший заступник голови республіканського комітету з культурної спадщини АР Крим Наталя Гріненко. Таким чином, наголосила вона, всі ці три регіони півострова будут включені у національні й навіть світові туристичні маршрути.

Ця інформація стала приводом, щоб розповісти про овіяну легендами головну природно–історичну візитку Білогірського району Ак–Кая (з тюрської — Біла скеля). Позаяк незадовго до нового року я вперше піднявся на скелю в компанії сімферопольських йогів. А кілька днів потому закріпив свої враження почутим від фундатора «скельного» проекту, директора історико–археологічного заповідника «Неаполь Скіфський», кандидата історичних наук Юрія Зайцева, якому, до слова, парк «Ак–Кая» підпорядковуватиметься на правах філії заповідника.