Для будького з нас, не гомункулів, життя завше виглядає достатньо поганим для того, аби бажання кращого не згасало в наших мізках. А що вже казати про ув’язнених? Рано чи пізно вони силкуються пробити бодай шпарину в стіні ізольованості від принад суспільства. Як це робили Вадим Макаров та Олена Беспалова — фігуранти історії, котра днями мала місце в Кам’янській виправній колонії № 101.
Коли двоє грабіжників по завершенню нічного нападу на одне з помешкань у Тисменицькому районі попросили переляканих жінок налити їм по сто грамів горілки, молодша, як згодом зізналася правоохоронцям, подумала, що це «якийсь цирк». Проте все, що відбувалося до того, було справжнісіньким криміналом: і приставлений до горла ніж, і кров на розбитій голові однієї з жертв, і золоті прикраси, що зникли в кишенях непрошених візитерів, котрі ретельно підготувалися до злочину.
У перші дні березня до сумської міліції зателефонувала жінка, за словами якої вночі з дитячого ліжка зникла її однорічна донька. Міліціонерам, які прибули на місце пригоди, жінка пояснила, що напередодні ввечері в них удома були гості. У невеликій компанії молодих хлопців і дівчат випили чаю та пива, а потім між одним із гостей та господарем виник конфлікт, після якого скривджений гість зі своєю дівчиною залишили приміщення. Господарі ж після вечірки пішли вночі до крамниці по молоко для дитини, перед цим поклавши її спати, а коли повернулися, дівчинки вже не було.
Шокуюче подвійне вбивство трапилося в селі Шарнопіль Монастирищенського району. Там люди знайшли розтерзаними родину ветеранів Ніни та Антона Крамарів.
Маленькі люди, які їдуть до Києва «правди шукати», знають, як тяжко добитися справедливості в нашому непростому світі. Але щоб міліціонер через те, що гуманно поставився до порушника, сам ставши жертвою сліпої Феміди, — такого, мабуть, ще пошукати треба. Ще влітку 2007 року в селі Ільці Верховинського району Івано–Франківської області під час припинення масової бійки один із хуліганів, утікаючи від правоохоронців, зламав ногу майору міліції. Лікування і судова тяганина зайняли майже два роки. Але винуватця досі не покарано.
Сорок одну супутникову телевізійну антену демонтував за місяць специфічний «телемайстер». На крадіжки ходив щоранку, години з четвертої — як на роботу. Йшов вулицями, обирав будинок. «Головне, щоб на дах вихід був», — пояснив пізніше правоохоронцям. Антени брав будь–які, але найудаліше, коли траплялися з моторчиком — вони йшли найдорожче.
Групу шахраїв, яку вдалось затримати оперативникам із вінницької міліції, можна сміливо називати міжрегіональною одразу з двох міркувань. По–перше, вони орудували у восьми областях, по–друге, двоє злочинців постійно мешкали у Вінниці, троє — в Одесі.
Кілька днів знадобилося міліції, аби розкрити резонансне вбивство і знайти того, хто зарізав 19–річну студентку біологічного факультету Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Юлію Чернишенко. Бузувіром виявився 29–річний сторож протитуберкульозного диспансеру, що розташований за селом Геронимівка Черкаського району.
Внаслідок спецоперації ГУБОЗ МВС, ще двоє активних учасників бандитського угруповання Олександра Капітонова днями приміряли металеві браслети. Як повідомила «УМ» прес–секретар ГУБОЗ Олена Мельник, йдеться про 40–річного адвоката Володимира Б. та 42–річного колишнього військового Федіра Г. на прізвисько «Гоша». Прикметно, що «Гоша» отримав цього понеділка специфічне «привітання» із Днем захисника вітчизни — саме цього дня Печерський райсуд Києва обрав йому мірою запобіжного заходу утримання під вартою.
Зовсім не дитячу минулорічну витівку 15–річного мешканця Гадяцького району нещодавно оцінив місцевий райсуд: за розбещення дев’ятирічної дівчинки служителі Феміди дали хлопчаку «перепустку» до спеціалізованого навчально–виховного закладу, а після досягнення осудного віку його притягнуть до суворішої відповідальності. Адже йшлося фактично про спробу зґвалтування. Підліток заманив третьокласницю, котра товаришувала з його молодшим братом, у сарай, зняв із неї одяг, повалив на сіно, роздягнувся сам... Дівчинку, котра пручалася, відпустив лише тоді, коли вона сказала, що сюди хтось іде. До речі, про цю жахливу «пригоду» дитина не розповіла навіть батькам — довірилася лише вчителю.
