Маленькі люди, які їдуть до Києва «правди шукати», знають, як тяжко добитися справедливості в нашому непростому світі. Але щоб міліціонер через те, що гуманно поставився до порушника, сам ставши жертвою сліпої Феміди, — такого, мабуть, ще пошукати треба. Ще влітку 2007 року в селі Ільці Верховинського району Івано–Франківської області під час припинення масової бійки один із хуліганів, утікаючи від правоохоронців, зламав ногу майору міліції. Лікування і судова тяганина зайняли майже два роки. Але винуватця досі не покарано.
«Це сталося в день, коли в календарі збіглися три сімки — 07.07 2007, і вважалося, що то мав би бути щасливий день. Але не для мене, — розповів «УМ» начальник карного розшуку Верховинського райвідділу міліції Олександр Канюк. — Наш наряд їхав на місце пригоди — билися юнаки. Одного я особисто затримав і доправив до чергової машини. Після цього мене вбік відкликав знайомий хлопчина з того села. Ми відійшли метрів тридцять від машини, і він почав просити відпустити затриманого, нібито той сам потерпілий. Я сказав, що у відділку розберемося. В цей час пролунав крик, і я побачив, що хлопчина з машини тікає від наряду, причому біжить просто на мене. Я не хотів його бити гумовим кийком, думав рукою зупинити. Але відчув сильний удар по нозі і впав».
Тікаючи від міліції, порушник так розігнався і вдарив ногою Олександра, що той отримав перелом двох кісток гомілки лівої ноги. Після першої операції міліціонер за одинадцять місяців не відчув ніякого полегшення. Довелося вдруге лягати під скальпель, лікарі поставили на хвору ногу апарат Єлізарова, з яким правоохоронець півроку... ходив на роботу. А загалом на лікування переламаної ноги пішло рік і сім місяців.
Здавалося б, справа абсолютно зрозуміла, за даним фактом прокуратурою Верховинського району було порушено кримінальну справу, а порушнику пану Удудяку О. І. обрано міру запобіжного заходу — підписка про невиїзд. Але суддя Верховинського райсуду Марія Данилюк, вивчивши матеріали кримінальної справи... скасувала постанову прокуратури. У результаті забіяка відбувся адміністративним штрафом у розмірі 51 гривні — за хуліганські дії, які він вчинив під час порушення громадського порядку до приїзду наряду міліції. А за завдані тілесні ушкодження під час виконання службових обов’язків майору міліції Олександру Канюку нібито вже й не треба відповідати? Ніякої компенсації за тривале та дороге лікування правоохоронець не отримав.
Постраждалий міліціонер намагався оскаржити рішення судді в обласному суді Івано–Франківська, але це нічого не дало. Зрештою, справа дійшла до Верховного Суду України. У листопаді 2008 року найвища судова інстанція країни все ж скасувала рішення про закриття справи проти хулігана, і спрямувала її на дослідування... в той же Верховинський райсуд.
«Той хлопець, що зламав мені ногу, досі на свободі й нормально себе почуває, — обурюється майор Канюк. — Але я ще сподіваюся на справедливість у вищих ешелонах влади. Хоча навіть не уявляю, куди можна ще звертатися. На мою думку, у Верховинському райсуді деякі слуги правосуддя давно забули про закон, мораль та совість, зате добре розуміють мову долара».
Бурхливі політичні пристрасті розгорілися у районному центрі Карлівка, що на Полтавщині, перед обранням голови районної ради. Коаліція у складі депутатів від «Батьківщини», «Блоку Петра Порошенка» та «Свободи» висунула тоді кандидатуру Петра Світлика. >>
Бійця АТО, який приїхав додому на реабілітацію після поранення в зоні бойових дій, уже з новими численними травмами голови госпіталізували до реанімації. За його життя борються лікарі у Вінницькому військово-медичному центрі. >>
Батькам школярів добре відома ситуація, коли син чи дочка приходять зі школи і скаржаться на однокласників — той б’ється, той обзивається, а той і взагалі проходу не дає. >>
Про тривалу відсутність мешканки Вінницького району заява в поліцію надійшла від брата зниклої лише 10 жовтня, оскільки той сам намагався знайти сестру й до останнього не вірив, що її немає серед живих. >>
Відомо, що 55-річний підприємець із Туреччини займався вантажними перевезеннями різних товарів та у справах часто відвідував Миколаїв. Саме в цьому південному місті йому влаштували справжню пастку, знаючи про його підвищену пристрасть до молоденьких дівчат. >>
Дачники стверджують, що бачили їх за цим заняттям і навіть знають в обличчя. Правоохоронці ж у листах повідомляють, що ведуть слідчо-розшукові дії. Ця історія майже анекдотична. І з неї можна було б посміятися, якби все не було так сумно. >>
