Дивне це захоплення — спортивне орієнтування. Гармонійне поєднання розумової і фізичної вправності під час бігу в лісовій чи парковій місцевості з картою і компасом роблять його не схожим ні на яке інше. Наші бувалі спортсмени і туристи, які колись оббігали чимало лісів і урочищ СРСР, окрім численних стартів у себе вдома, уподобали ще й поїздки за кордон на міжнародні змагання... Тепер, позмагавшись, скажімо, у скандинавських лісах, українські орієнтувальники збирають там гриби і ягоди, до яких місцевим жителям чомусь немає ніякого діла. При цьому ще й медалі завойовують...

Попри те, що минулої середи збірна України не проводила матчів, її позиції в кваліфікації на «мундіаль»–2010 похитнулися. Постаралися наші головні конкуренти в боротьбі за друге місце в групі — хорвати. Хлопці Славена Білича на загребському стадіоні «Максимір» познущалися над андоррцями. «Гірник» Даріо Срна не брав участі в цьому побитті.

Уболівальників, які приїхали на матч збірних України та Хорватії до Харкова, місто зустріло осіннім холодом та великою кількістю міліції. Посилені наряди починалися ще від вокзалу, а найбільше хлопців у кашкетах зібралося на центральній площі слобожанської столиці. Того дня вони стежили винятково за футбольними фанатами і намагалися не допустити сутичок між українцями та гостями з Хорватії, чиї вболівальники відомі своєю шаленою вдачею. Робили це правоохоронці доволі незграбно: грубе питання «Откуда?» замість привітання та подальші вимоги «Щоб нічого такого тут не було» навряд чи назвеш успішними превентивними заходами. При цьому харківські «менти» не могли зв’язати двох слів англійською, відповідаючи на запитання балканців. Ті ж, у свою чергу, відмовлялися розуміти російську. Тема для роздумів, яка стане для України проблемою уже через чотири роки, під час Євро-2012.

«Це не біографічний фільм, такий жанр сьогодні не затребуваний. Ми хотіли розказати про любов, яка сьогодні рідко зустрічається. Громадянська війна у фільмі не об’єкт дослідження, а ситуація, в якій розгортається історія кохання адмірала і Анни Тимирьової, — розповів на київській презентації режисер стрічки Андрій Кравчук. — У фігурі Колчака сфокусувалося багато енергетичних полів. Час царської доби, війна, коли все розвалилося, православна країна, де почали руйнувати храми. Костя Хабенський блискуче зіграв адмірала».

Завтра збірна України зіграє свій третій матч відбіркового циклу чемпіонату світу 2010 року — вперше в Харкові. На полі стадіону «Металіст» наші хлопці зустрінуться з сильною збірною Хорватії. «Синьо–жовті» вийдуть на двобій у ранзі одного з лідерів своєї шостої відбіркової групи, хорвати ж уже встигли зазнати першої поразки в циклі — на домашньому стадіоні їх декласували англійці (4:1).

Після приголомшливої для мене прем’єри «Солодкої Дарусі» на сцені Чернівецького театру ім. О.Кобилянської у березні ц. р. вистава «поїхала» в Черкаси на Міжнародний театральний фестиваль. І ось, як вичитала я на одному з інтернет–сайтів, до артистів за лаштунки прийшов чоловік. Родом із Буковини. Який добре пам’ятає живого — справжнього — Івана Цвичка, що на автостанціях і по селах Буковини та Галичини продавав дримби. А ще мав язик — гостріший від бритви, і якому не заважала природна вада — чи то картавість, чи то яка інша недуга. Той чоловік переконував акторів, що, мабуть, знав і Дарусю. Актори ж переконували свого палкого глядача, що Цвичок (хоча й художній образ), образ справжній, бо має свого прототипа. А Даруся — образ наскрізь вигаданий.
Чи повірив колишній мій земляк артистам, не знаю.
Але це повідомлення «зачепило» мене до глибини серця. Бо знаю, що саме художні образи Дарусі й Цвичка найбільше вражають моїх читачів.

Із 26 по 28 вересня у Львові, на площі біля музею «Арсенал», відбудеться другий Всеукраїнський ковальський фестиваль «Залізний Лев–2008». Як повідомив голова оргкомітету Орест Івасюта, на фестиваль приїдуть позмагатись у майстерності понад 100 ковалів з усіх регіонів України.

«Українська культура має бути або агресивною, або мертвою!» — заявляв Олесь Доній із транспаранта на другому літературно–мистецькому фестивалі «Київська барикада», що тривав із 19 по 21 вересня. Першого дня поети, розбившись на групи, збирали аншлаги в різних університетах Києва. Проте найбільше дійство — Головний київський слем — пройшло в актовому залі Києво–Могилянської академії, де для кожного знайшлося 25 квадратних сантиметрів тимчасової «житлової площі». Тут зібрались переможці всіх попередніх регіональних слемів. Ходили чутки, що знову переможуть білоруси, які нібито викупили один комплект оцінок. На заваді несправедливості став Ярослав Мінкін зі своїм вірним помічником — кавуном, яким він кидав у присутніх. Він і розділив перемогу з білорусом Андрієм Хадановичем. Наступного дня на полігоні Внутрішніх військ МВС України неподалік Вишгорода, де проходили «Поетичні стрільби», поети взяли до рук автомати.

Що таке «жіноча література» — нібито загальновідомо: нескінченне клонування казки про Попелюшку. На доказ того, що цей регресивний жанр є глухим літературним кутом, чоловікилітерати одразу дістають із рукава зашмульгано­невідпорний козир: Донцова. А весь розмай проблематики зводять до демоверсії:

Після складної перемоги над білорусами на вояж нашої національної команди до далекого Казахстану очікували з тривогою. Усі пам’ятали перший матч між двома суперниками, що відбувся чотири роки тому в Алмати. Тоді українці вирвали перемогу на останній хвилині завдяки голу Руслана Ротаня. А тут ще й футболісти з тренером в один голос розповідають про труднощі перельоту та непередбачуваність суперника, що, до речі, посідає лише 120–те місце у світовому рейтингу.