Пригадується, як по завершенні чемпіонату Європи з водних видів спорту в Будапешті головний тренер збірної України Сергій Бондар пояснював причини «безмедалля» відсутністю на доріжках двох найсильніших юніорів — Дарини Зевіної та Андрія Говорова. Нагадаємо, що в той час вони кували для України «золото» I Юнацької олімпіади в Сінгапурі. Виявляється, наставник не лукавив — з «дорослої» європейської першості на «короткій воді», яка позавчора завершилася в Ейндховені, ці двоє юних олімпійців привезли чотири нагороди. З них одна — золота, в активі Зевіної. Ще одна відзнака — також в активі молодого, 18–річного Сергія Фролова. Загалом «синьо–жовта» команда посіла шосте командне місце. І це при тому, що наші представники залишалися осторонь п’єдесталу великих міжнародних змагань, починаючи з 2008 року!

Побачити на власні очі бій за участю одного з братів Кличків на теренах України — заповітна мрія вітчизняних шанувальників боксу. Після недавньої заяви менеджера компанії «К2 промоушен» Бернда Бенте про можливість проведення такого поєдинку на донецькій «Донбас–Арені» чи київському НСК «Олімпійський» ці мрії, схоже, набули реальних обрисів. Щоправда, німецький функціонер одразу зауважив, що це справа далекого майбутнього, адже на сьогодні головною перепоною для проведення великого боксерського дійства за участю Кличків у нашій державі є низька платоспроможність населення. Взамін промоутерська компанія братів Кличків час від часу намагається дещо вгамовувати апетити співвітчизників, організовуючи в різних містах України вечори професіонального боксу.

Таких, як Олена Цигиця, називають «спортивними довгожителями» і «фанатами своєї справи». Вихованка криворізького гандболу, незважаючи на травми та серйозні операції, провела на майданчику більш як 16 років. Любов до гандболу одного разу навіть змусила Цигицю дістати з шафи вже заховані кросівки й форму, щоб здобути черговий чемпіонський титул. Проте в житті жінок–спортсменок рано чи пізно з’являються речі, важливіші, ніж спорт. Саме про них та інші цікаві моменти зі своєї спортивної кар’єри титулована гандболістка розповіла «Україні молодій». А заодно й оцінила нинішній стан вітчизняного гандболу. До нього Олена небайдужа хоча б тому, що чоловік, Валерій Войналович, — тренер криворізької «Спарти», чемпіона України.

Навряд чи хтось заперечить факт, що столиця вітчизняного чоловічого гандболу розташовується в Харкові. Місцевий «Локомотив» уже тривалий час утримує чемпіонську корону, не в останню чергу завдячуючи стабільній і серйозній фінансовій підтримці «Укрзалізниці». Як головне волейбольне місто країни, Харків може похвалитися сучасним Палацом спорту, збудованим у 2004 році за кошти транспортного відомства. Позавчора під дахом цієї п’ятитисячної арени одразу дві українські команди приймали суперників з–за кордону. Чемпіону країни — учаснику Кубка ЄКВ — у повторному матчі з чеською командою DHL належало закріпити гостьовий успіх недільної давнини. А от срібному призеру, «Кримсоді», чий зал у Красноперекопську не відповідає міжнародним нормам, на арені свого головного «внутрішнього» конкурента належало реваншуватися за поразку в першій дуелі російському клубу «Газпром–Югра» в рамках Кубку виклику.

Як не дивно, але перша ракетка світу Рафаель Надаль, зібравши трофеї всіх чотирьох турнірів «Великого шолому», досі жодного разу не вигравав підсумковий турнір ATP. Особливо провальним для іспанця виявився минулорічний чемпіонат, який, після чотирьох років базування в Шанхаї, перебрався на хардове покриття лондонської «О2 Арену». Тоді Рафа програв три стартові поєдинки і зачохлив ракетку одразу по завершенні групової стадії. Повернувшись цього року знову до Лондона, який, до речі, прийматиме і два наступні аналогічні змагання, Надаль сподівається реабілітуватись. «У цьому році я будь–що прагнутиму змінити стан справ. Цей турнір дуже важкий для мене, оскільки тут незручне покриття та неймовірно сильні суперники. До того ж на цих змаганнях немає часу на розкачку», — каже лідер світового рейтингу.

Хоч би яку силу демонстрували наші чемпіони на внутрішній арені, але головний індикатор майстерності — звісно ж, єврокубки. Наразі лідери вітчизняного як жіночого, так і чоловічого гандболу лише мріють про участь у найпрестижнішому клубному турнірі Європи — Лізі чемпіонів, щороку ламаючи списи об кваліфікаційний бар’єр. Тож укотре змушені загартовуватися в турнірі нижчого рангу — Кубку ЄГФ. Однак і цю висоту підкорити навряд чи вдасться. Для жіночого чемпіона останніх кількох років — криворізької «Спарти» — похід по другий за значимістю євротрофей уже закінчився. Після домашньої перемоги (а свої міжнародні матчі «Спарта» грає в Ужгороді) над «Олімпією» зі Словенії з перевагою у два м’ячі криворіжанки отримали «мінус п’ять» у Любляні й пропустили до 1/8 фіналу опоненток. Кажуть, для цього неабияк постаралися судді.

Одним із перших пунктів передвиборчої програми нинішнього президента Федерації гандболу України Валерія Третьякова було відродження міжнародного турніру «Кубок Турчина». Нагадаємо, що востаннє ці змагання проводили три роки тому. У 2008–му на заваді організаторам стала фінансова криза, через рік уже «епідемія свинячого грипу» далася взнаки. Але цього разу, схоже, вже ніщо не скасує турнір жіночих збірних, який із 1995–го є спортивним меморіалом легендарного тренера Ігоря Євдокимовича Турчина.

Свій останній матч у цьому році національна збірна не програла, однак футбол у виконанні команди Юрія Калитвинцева знову залишив неприємний осад. В осінню палітру женевського вечора середи найбільше темних фарб внесли наші захисники разом із голкіпером Андрієм П’ятовим. Під час виконання швейцарцями стандартів вони припустилися простих за футбольною суттю, але складних за наслідками помилок, дозволивши капітану суперників перервати свою тривалу безгольову серію. Наші «креативники» веселковими барвами теж не виблискували: два м’ячі у ворота господарів залетіли всупереч логіці, завдяки везінню та хорошій артилерійській підготовці окремих виконавців.

Головна проблема збірної України, яка найбільше впадала в око, — брак структурованої, цілісної гри. Між футболістами постійно виникали неузгодженість та «конфлікт інтересів». Часом складалося враження, що кожен «синьо–жовтий» виконавець грає у свою, особливу, гру, намагаючись якнайкраще зарекомендувати себе в очах керівництва та гаданого нового наставника. І забувши про те, що футбол — це насамперед командна гра, а склад збірної в цьому матчі вже виглядав як близький до варіанта основного.

Італійський фахівець Марчелло Ліппі, якого «сватають» на посаду головного тренера збірної України, сидів на трибуні «Стад де Женев», але, кажуть, пішов за десять хвилин до закінчення матчу. Невже аж настільки розчарувався?..

Минулої п’ятниці «УМ» опублікувала інтерв’ю з другою ракеткою України Катериною Бондаренко, в якому тенісистка повідомила, що вони разом із сестрою Оленою не виступатимуть надалі за національну збірну, а дадуть дорогу молодшим. Стараннями електронних ЗМІ ця інформація розлетілася по всій країні і навіть далі. Окремі сайти зовсім не зважали на першоджерело, та ще й втратили ключові слова Каті — про те, що сестри Бондаренко в будь–який момент готові поновити виступи під синьо–жовтим прапором.

Не чекали такого повороту подій і в Федерації тенісу України. Після Катерининого інтерв’ю віце–президент ФТУ Всеволод Кевлич заявив, що дівчата не вели жодних перемовин із його структурою, від виступів за збірну не відмовлялися, а журналіст «УМ» нібито неправильно зрозумів Бондаренко–молодшу. Хоча Катя сказала «Україні молодій» саме те, що вийшло друком. А вже після того з ФТУ надійшла інформація, що Олена й Катерина погодилися поновити виступи за збірну. Хоча у федерації, як виявилося, ще обмірковують варіанти побудови нової команди та нарікають на «зіркову хворобу» Бондаренко–старшої.

Аби спробувати розставити крапки над «і» в цьому конфлікті, кореспондент «УМ» опитав почесного президента федерації Германа Беньямінова та віце–президента Всеволода Кевлича, який останні три роки був менеджером жіночої збірної.