У 1895 році у невеличкій залі паризького кафе на бульварі Капуцинів брати Люм’єр показали перший у світі кінофільм. Однохвилинний ролик iз прибуттям потяга на станцію тоді викликав ажіотаж. Серед люду, присутнього на тому легендарному перегляді, був і молодий фокусник Жорж Мельєс. Відтоді знімати кіно стане покликанням Мельєса. З 1896 року француз почне власне кіновиробництво, навіть не підозрюючи, що винайшов професію кінорежисера. Його «Мандрівка на Місяць» 1901 року вважається першим художнім фільмом. Століття потому ім’я Жоржа Мельєса уособлює зародження кінематографа, а його нащадки продовжують справу показів фільмів, не змінюючи традиції живого музичного супроводу та театрального зачитування тексту, аби пояснити, що відбувається на екрані. У рамках «Французької весни» 15 квітня до Києва з концертом завітали правнучка режисера Марі–Еллен Леріссі та праправнук Лоранс Леріссі. Перед концертом Марі–Елен та Лоранс зустрілися з «УМ», аби розказати про легендарного прадіда та сімейну справу.

Архаїчні печероподібні стіни «Мистецького арсеналу» на найближчий місяць стануть кровом для справжніх зірок у світі скульптурного мистецтва. У просторих павільйонах музейного комплексу оселились «Маленька 14–річна танцівниця» Едгара Дега, «Венера з ящиками» Сальвадора Далі. Вісімнадцять світових митців, що прославились переважно своїми картинами, виявляється, мали не менший хист до об’ємного мистецтва. Саме таку ідею закладають у виставку «100 шедеврів світової скульптури» керівники «Арсеналу» — в експозиції представлено винятково скульптуру.

Хай там як, та за два роки роботи Державного агентства України з питань кіно вітчизняний кінематографіст значно наблизився до втілення мрії: зняти фільм у своїй країні за державної підтримки. Однак, аби досягти бажаного результату, потрібно щонайменше п’ять років реформ та потужної співпраці держави з продюсерами. Як каже голова Держкіно Катерина Копилова, «ми поставили за девіз, що хочемо, аби в Україні кіно знімалося не всупереч державі, а завдячуючи правильній державній політиці».

Сучасне австрійське кіно, на відміну від багатьох інших кіноіндустрій Європи, має неабияку платформу досвіду, адже Австрія на початку ХХ ст. однією з перших розгледіла у сінематографі не просто чергову швидкоплинну забавку для робочого класу, як то фокуси, водевілі чи цирк. Далекоглядні австрійці вже у 1910 році заснували одну з перших у світі кіностудій і назвали її «Вінер Кунстфільм» (Wiener Kunstfilm).

Днями у Москві відбулося нагородження премією Російської академії кінематографічних мистецтв «Ніка». Наша співвітчизниця Кіра Муратова завоювала нагороду в категорії «Найкращий фільм СНД і Балтії» за стрічку «Вічне повернення» з Ренатою Литвиновою у головній ролі. Проте слова вдячності зі сцени сказав продюсер фільму Олег Кохан. Пані Муратова не змогла відвідати церемонію через хворобу.

Яскрава зірка Джамали запалала на вітчизняній сцені влітку 2009 року, коли Сусанна Джамаладінова підкорила глядачів і журі потужними вокальними партіями та артистизмом на конкурсі молодих виконавців «Нова хвиля». Відтоді, як і годиться, до виконавиці ліпили ярлики–порівняння із західними зірками, наприклад з Леді Гага чи Еймі Вайнхаус. Знайшли у запальній українці кримсько­татарського походження і нотки божевільності Жанни Агузарової. І хоч паралелям з такими достойними співачками Джамала була вдячна, та невпинно повторювала, що вона ніхто інша, як Джамала — не копія, а оригінал. Днями найоригінальніша українська співачка презентувала новий альбом, у якому відійшла від екстравагантності першої пластинки і впустила слухача туди, куди далеко не кожен насмілиться пустити, — у своє серце. Про дуже особистий альбом All or Nothing, його онлайн–презентацію та багато іншого Джамала розповіла при зустрічі «УМ».

За десять років існування «Французької весни в Україні» творці фестивалю, здається, підняли планку організації до найвищого рівня. Рiк у рiк мистецькі акції, як–то кіно, виставки, музика чи театр, у столиці проходили вельми успішно і, що найголовніше, фахово. Солідний вік фестивалю і сам зобов’язує кожну наступну «Французьку весну» проводити з помпою, особливо це стосується найпершої імпрези в рамках фесту — відкриття. Та, здається, на десятому році французи дещо втомилися дивувати — цьогорічне відкриття аж ніяк не претендує на звання одного з найяскравіших дійств, що бачив Київ.

Ситуацію, що розгорнулась навколо нового альманаху молодого покоління вітчизняних режисерів під назвою «Українські злі», навіть піаром важко назвати (хоч дехто називає і таку версію зняття фільму з прокату).

Ще в 2008 році італійський режисер Маттео Гарроне виплеснув порцію суворої реальності на глядачів Каннського кінофестивалю, презентувавши драму «Гоморра» у основному конкурсі. Вражене журі, в свою чергу, нагородило Маттео Золотою пальмовою гілкою за те, що, як–то кажуть, опустив глядачів з небес на землю: події його фільму розгортались у суворому злочинному світі неаполітанської мафії, а своїх персонажів режисер показав як відверто позбавлених совісті та сподівання на щасливе майбутнє. Постапокаліптичне бачення світу, яке роз’їдає корупція та насильство, зарекомендувало режисера Гарроне як нового представника італійського неореалізму у світі кіно на рівні з метрами цього напряму Роберто Росселліні та Лукіно Вісконті. Амбітний Матео Гарроне заробив міжнародну репутацію багатообіцяючого режисера, але наступного свого кінопрориву змусив чекати майже п’ять років.

Українські видавці розпочали довгу мандрівку Європою, аби почастувати любителів літератури своєю власною оригінальною книгою. Не встиг закінчитись всесвітньо відомий книжковий ярмарок у Лейпцигу (14–15 березня),як українці вирушили до сонячної Італії, аби там узяти участь у Болонському ярмарку дитячої книги. І якщо український стенд на німецькому форумі не став дебютом (до Лейпцига українська делегація їздить другий рік поспіль), то до світової події у царині дитячої книжки — Болонського ярмарку, Україна нині долучилася вперше.