Рік тому побачила світ книга «Велич Дулібії Рось. Суренж. (Таємниці Волинської землі)», авторами якої є рівняни Валентин Дем’янов та Олексій Андреєв. У своїх дослідженнях рівненських підземель вони застосували метод сканування інформаційного поля Всесвіту. Це викликало в науковому середовищі чимало суперечок. Дослідникам стало зрозуміло, що поєднання геофізичних неруйнівних технічних методів пошуку підземних об’єктів та ширше розуміння духовних основ древніх суспільств може вивести історичні розвідки на певний рівень, на нову якість.
Нині рівняни, використовуючи свій метод, взялися досліджувати способи пізнання людської біоенергетики. У створеному ними Волинському центрі історичних та геофізичних досліджень «Рівне–Суренж» розроблено унікальну за своїми параметрами методику вимірювання людських аур. А ще директор дослідницького центру Валентин Дем’янов запевняє, що, використовуючи знання предків, люди здатні змінювати своє біополе.

Про Валерія Войтовича заговорили в 2002 році, коли з’явилася його 700-сторінкова «Українська міфологія». Завдяки цій книзі багато хто усвідомив, що, незважаючи на всі перипетії життя, українська нація зберегла свою автентичність, свою природність, а не розчинилася у розставлених пастках ласих на нашу землю завойовників.

Найкращі сини й доньки України ставали в ряди Української повстанської армії з вірою, що незабаром побачать свою державу самостійною і незалежною. Хто вони, ті хлопці й дівчата, котрі клали свої життя на алтар свободи, що впливало на їхні переконання і світогляд? Частково привідкрити завісу невідомості, а ще зрозуміти, як попри заборони польської влади формувалася свідома українська еліта, може розповідь уродженки села Дермань Здолбунівського району, нині жительки Рівного Онисі Іванівни Саковської (Сердюк), адже таке виховання, як вона, отримували в 20—30–х роках минулого століття чимало молодих українців, а в Дермані — чи не кожен. Недарма саме Дермань у роки війни став важливим опорним пунктом у боротьбі проти зайд–поневолювачів, був місцевою «повстанською столицею».

Відразу дев’ятеро чоловік опинилися під вартою після розгляду в Острозі кримінальної справи щодо незаконного розмитнення автомобілів на території Рівненської, Волинської, Хмельницької та Тернопільської областей. Минулого тижня голова Острозького районного суду Сергій Штогун допитав сім свідків у резонансній справі та змінив міру запобіжного заходу рівно половині з 18 підсудних — із підписки про невиїзд на тримання під вартою.

Нова серія утилізації боєприпасів методом підриву на Рівненському загальновійськовому полігоні призвела до пошкодження будинків у двох населених пунктах Малолюбашанської сільської ради Костопільського району. Тож у день проведення чергової сесії обласної ради кілька десятків мешканців сіл Мала Любаша та Борщівка прийшли до стін Рівненської облдержадміністрації і вимагали зустрічі з її головою Віктором Матчуком. На сесії обласної ради Віктору Матчуку довелося пояснювати: «Коли надійшли перші скарги від жителів навколишніх сіл із приводу вибухів великої потужності, я підписав розпорядження про припинення робіт з утилізації боєприпасів. Потім на місці події працювала спеціальна комісія. Вона визначила оптимальну вагу вибухових матеріалів для одного підриву — 100 кілограмів. А підривала фірма до того й по 600. Тільки за умови підриву не більше як 100 кілограмів я дозволив проводити вибухи. Проте зараз, судячи з ситуації, ЗАТ «Трансімпекс» порушило нашу домовленість. Тому я зараз же підписую розпорядження про припинення вибухів на полігоні до з’ясування всіх обставин».

1 жовтня минула 110–та річниця від дня народження одного з найвідоміших представників покоління «Розстріляного Відродження» Валер’яна Поліщука. Витончений поет–лірик, самобутній прозаїк, запальний критик, один з активних організаторів літературного життя в Україні у 20—30–х роках, він був постійно у пошуку новаторських форм, адже сама епоха зобов’язувала творити революційне мистецтво. І Валер’ян Поліщук був у авангарді цього процесу. Осінній місяць став для поета як початком життя, так і його закінченням: у останніх числах жовтня 1937 року, на честь 20–ї річниці революції, в числі 1111 в’язнів Соловків, серед яких — 134 українці зі списку «українських буржуазних націоналістів», він був знищений.

У свідомості багатьох людей, вихованих при комуністичному режимі, життя Миколи Островського ототожнювалося з життям літературного героя з роману «Як гартувалася сталь» Павки Корчагіна. Та минуло лише якихось 16 років після розвалу Радянського Союзу, й ім’я людини, яка була прикладом мужності для багатьох поколінь, майже забулося. Тодішні ідеологи, створюючи міф про сильного духом комсомольського ватажка, відважного комуніста, старанно маскували і сфальсифікували багато моментів у біографії письменника. І лише тепер з’явилася можливість пролити світло на деякі «білі плями» в життєписі Миколи Островського.

Минулого року незмінний лідер ЛДПР, заступник голови Державної думи Російської Федерації Володимир Жириновський знайшов могилу свого батька, уродженця поліського містечка Костопіль Вольфа Едельштейна. А у цей понеділок потягом Москва—Ковель прибув на Рівненщину, щоб відвідати могилу діда Іцхака Едельштейна.

Цей день для 25-річного Олександра Колесника не віщував нічого лихого. Лише два місяці минуло, як він одружився, тож разом зі своїми новими родичами взявся ремонтувати гараж на подвір'ї брата своєї дружини у селі Шпанів Рівненського району. Та раптом Олександр різко притиснув руки до грудей, зойкнув і прошепотів, що йому стало важко дихати. Родичам здалося, що в Олександра серцевий напад, і поки прибула «швидка», йому давали нюхати нашатирний спирт, розтирали груди, обливали водою.

Про старовинний Дермань Здолбунівського району «УМ» уже писала (див. «УМ» вiд 10 жовтня 2006 p.). «Царицею волинських сіл» називав село український письменник Улас Самчук, адже саме тут пройшли його дитячі роки. Нині в сільській гімназії діє музей автора роману-дилогії «Волинь», славиться Дермань і своїм Свято-Троїцьким жіночим монастирем, що на зорі XVI століття був культурно-освітнім осередком краю. Жили і творили тут Мелетій Смотрицький, Іов Борецький, Даміан Наливайко, Іван Вишенський, готував до видання «Острозьку Біблію» Іван Федоров. Уже пізніше, через кілька століть, у Дермані побачив світ ще один геній світу цього — Борис Тен. А відтепер для любителів «зеленого туризму» старовинний Дермань став привабливішим ще однією цікавинкою — ремісничим хутором Плугаки.