Свято пресвятої Богородиці в Україні вшановується на рівні з двунадесятими святами, хоча загалом не відноситься до 12 найбільших християнських свят року. Це й не дивно. Суть цього свята відображає той стан духовної боротьби, в якому перебуває наша українська земля. Душа нашого народу, зміцнена молитвою святих і праведників, мучеників і сповідників знаних і незнаних, витримує переможно той бій.

«Покрова - це велике свято на всю осінь, - розповідає Галина Потапчук із села Обиходи Коростенського р-ну. - До Покрови все треба поробити, до Покрови утеплити треба все: і вікна, і двері - поліпити припічок і призьбу, помазати долівку й вибілити все». Колись саме до Покрови загати обкладали навколо хати, щоб не було холодно, бо «як прийде Покрова - зима готова».

Гелікоптером на святе місце, як висловився про малу батьківщину Івана Франка український Президент, прибув він у село Нагуєвичі, аби вшанувати своєю присутністю українського Каменяра. Адже програма участі Віктора Ющенка у заходах, приурочених 150-й річниці від дня народження письменника, вченого, філософа, громадського діяча, цієї неділі на Львівщині була настільки щільна, що йому доводилося добиратися з львівського аеропорту повітряним транспортом.

В історії Харківської фабрики театрального реквізиту не було жодного дня, коли б вона не працювала над виготовленням державних прапорів. За тридцять років тут пройшла не одна реорганізація, відбулася природна зміна поколінь та основних видів асортименту. Але як у перший день роботи підприємства, так і тепер, державницька атрибутика б'є всі рекорди популярності. Це єдиний вид продукції, за який виробники не вимагають від замовників передоплату і не бояться працювати на склад. Більше того, запас найбільш затребуваних варіантів українського двоколора і відповідно готовність миттєво задовольнити попит замовників, яким потрібен прапор негайно — уже давно стали іміджовою фішкою харків'ян.

В історії України було чимало синьо-жовтих прапорів — однаково важливих і по-різному символічних. Перші стяги у вікнах сміливих студентів і двоколори на флагштоках міських рад, перший державний прапор на Олімпійських іграх та чемпіонаті світу з футболу... Врешті перший у житті прапорець у руках кожного з нас — із різної нагоди. Але був іще один стяг, якому судилося зіграти символічну й дуже вагому роль у житті Української держави: величезний синьо-жовтий прапор, який внесли народні депутати 24 серпня 1991 року до сесійної зали Верховної Ради, аби тим самим засвідчити народження незалежної України. Ці кадри бачив кожен із нас: група депутатів заходить до зали, розгорнувши стяг: на першому плані — усміхнений, щасливий В'ячеслав Чорновіл, поруч — Іван Заєць, Володимир Яворівський, Микола Поровський... Далі було те, про що кожен знає, — хоча б зі шкільних підручників: 4 вересня того ж року над куполом будинку Верховної Ради замайорів національний синьо-жовтий український прапор, а 28 січня 1992 року він отримав статус державного. Почалася для нашого двоколора зовсім інша, вже «легальна», історія. А символічний стяг, якому судилося «очистити» сесійну залу Верховної Ради, на десяток років кудись подівся...

Минулий тиждень пройшов для «УМ» під знаком ювілею: з 15-річчям газету привітав Президент, інші поважні й менш поважні люди, любі й не дуже друзі. А в суботу люди політики, економіки, мистецтва, церкви, журналістики, представники місцевих влад і власне журналісти та працівники редакції зійшлися на свято «України молодої», яке відбувалося y столичному ресторані «Оазис» (комплекс «Ультрамарин»).

На хвилі розвитку комсомольської преси — більш вільнодумної, ніж «офіційна» комуністична, — в надрах ЦК Компартії УРСР визріває геніальний план: створити свою, комуністичну молодіжну республіканську газету. Для втілення цього завдання в життя підшукується група товаришів, якi пройшли школу офіціозу «Радянська Україна», на чолі з 35-річним Михайлом Дорошенком. Назва «Україна молода» — плід фантазії власне Михайла Івановича. Перший логотип розробив відповідальний секретар Олександр Саліков.

Дорогі браття і сестри! Христос воскрес! Серед християнських свят Православна церква особливою урочистістю, особливою радістю відзначає свято Пасхи Христової. Чому? Тому що Воскресіння Христове переконує неупереджену людину, що Ісус Христос є Син Божий. Людина сама себе воскресити не може. Воскреслий Христос особливу увагу учнів звертав на Своє тіло, для того, щоб показати, що після смерті, яка була незаперечною, з Ним сталося воскресіння. Учні справді бачили і відчували на дотик те саме тіло, яке страждало на хресті, а тепер — прославлене і не змінене воскресінням.

Уперше глава Української греко-католицької церкви Блаженнійший Любомир відправлятиме Великодню літургію не в столиці Галичини, а в столиці України. Щоправда, Патріарший собор Воскресіння Христового, що на вулиці Микільсько-Слобідській (біля станції метро «Лівобережна»), ще не добудовано, тому кардинал Гузар правитиме у храмі святого Василія Великого, що на вулиці Смірнова-Ласточкіна.

В очікуванні одного з найбільших християнських свят, Воскресіння Христового, переважна більшість із нас звично наводить лад у домі, на подвір'ях та цвинтарях , купує обновки, готує ритуальні страви та різну смакоту. Лише впоравшись з усіма тими клопотами, ми із спокійною душею прямуємо до церкви. А що ж там? Чи й у храмах є якісь обов'язкові приготування до Великодня? Поцікавитись цим власний кореспондент «УМ» вирішила в одному із найкрасивіших і найстаріших храмів Тернополя — Катедральному соборі Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці, завітавши туди вранці Чистого четверга.