«Якщо народ не хоче годувати чужу армію, він повинен годувати свою», — сказав колись Отто фон Бісмарк. В українському вимірі цей крилатий вислів мав би звучати дещо інакше: український народ не хоче годувати чужу армію, а керівництво українського уряду — свою.

До свого 17–річчя Збройні сили України отримали в подарунок величезну відповідальність. Після того, як у Брюсселі міністри закордонних справ країн–членів НАТО, не без участі Росії, поставили хрест на перспективі швидкого вступу України до системи колективної безпеки, на українське військо лягає завдання «не словом, а ділом» підкріпити розмови безвідповідальних політиків про «позаблоковий статус» і «нейтралітет».

Часто кажуть, що за багатьма параметрами Україна умовно вже в НАТО. На Заході в першу чергу відзначають готовність українських збройних сил та їх відповідність стандартам альянсу. Сюди ж можна віднести й український військово–промисловий комплекс. Залежно від мудрості державної політики, ВПК може стати як великим здобутком, так і великою втратою при вступі України до НАТО. Останній аргумент часто використовують противники євроатлантичної інтеграції нашої країни, натомість військові та вітчизняні виробники не словом, а ділом наближають країну до НАТО. 2008 рік називають переломним з цього погляду: Україна домовляється про широку участь західноєвропейських країн у будівництві корвета для свого військового флоту, досягнуто домовленості з французькою фірмою SAGEM на модернізацію вертольотів Мі–24, міністр оборони Юрій Єхануров заявив, що у НАТО Україна хотіла б спеціалізуватися на військово–транспортній авіації. Це — лише найбільші ініціативи, але й вони свідчать, що вектор військово–технічного співробітництва поступово повертається зі Сходу на Захід. Тим часом найближчими партнерами стануть найближчі сусіди — теперішні члени НАТО — країни Вишеградської четвірки

Українське оборонне відомство повідомляє, що всі проектні роботи над новим кораблем класу «корвет» буде завершено до 30 вересня 2009 року. Ескізний проект було закінчено 30 березня 2008 року, а технічне проектування проводять зараз. Разом на обидва етапи проектних робіт виділено понад 60 мільйонів гривень. Підготовлено проект розпорядження Кабінету Міністрів «Про схвалення Концепції Державної цільової оборонної програми будівництва кораблів проекту 58520». Уже в жовтні 2009 року планується закладка першого корвета, який повинен увійти до складу ВМС України у 2012 році, після чого кожні півтора роки планується випуск наступного. Всього планують побудувати 10—12 кораблів.

Неформальні консультації Україна—НАТО у Таллінні на рівні міністрів оборони продемонстрували, що ні для нашої країни, ні для самого НАТО з часу Бухарестського саміту нічого не змінилося. Ні дипломатія Віктора Ющенка, ні агресія Росії у Грузії не похитнули франко–німецький бастіон неприйняття ідеї України як члена Північноатлантичного альянсу. А перманентна політична криза і парламентські розбірки, що мали місце в Києві напередодні консультацій, лише посилили цю нехіть. Усе по–старому: за надання Україні й Грузії Плану дій щодо членства в НАТО висловлюються США та їхні союзники всередині блоку — новоприйняті Польща, Прибалтійські країни, проти — Стара Європа і насамперед Німеччина і Франція. Сподівання, що Україну запросять до ПДЧ у грудні цього року, вкотре не виправдалися. Чого чекати і що робити: встановлювати собі наступну «контрольну точку» чи відмовитися від ідеї вступу найближчим часом? Європа каже: «Може колись...»

Десятирічні зусилля хмельницького ентузіаста Миколи Музики зрештою принесли позитивний результат. Разом із тернопільським інженером Ігорем Печайлюком та київським балістиком Олександром Калачовим вони створили перший вітчизняний мисливський карабін («КСМ–2008»). Це засвідчує сертифікат відповідності, виданий Державним науково–дослідним експертно–криміналістичним центром МВС України. Серед незаперечних переваг новинки — висока кучність стрільби на далеку відстань. У нещодавніх представницьких змаганнях однодулка зарекомендувала себе з найкращого боку і забезпечила спортсмену призове місце.

Українські зброярі розробили новий 152–міліметровий снаряд «Квітник», універсальний, призначений для ураження як бронетехніки, так і командних пунктів та інших захищених цілей. Його можна застосовувати в наземних артилерійських системах, що суттєво скорочує час виконання бойового завдання. Найближчим часом «Квітник» поставлять на озброєння української артилерії, пообіцяв полковник Ігор Науменко, начальник Наукового центру бойового застосування Ракетних військ і артилерії.

«Корветна програма» — словосполучення відоме кожному, хто хоч якось цікавиться українськими Збройними силами і, зокрема, нашим військовим флотом. У міру того як фізично і морально зношуються ті залишки Чорноморського флоту СРСР, які дісталися Україні внаслідок «братського» переділу з Росією, постає питання: як далі розвивати вітчизняні Військово–Морські сили, аби залишатися морською державою у доволі конкурентному в цьому плані Чорноморському регіоні. Згідно із завданями, які стоять перед ВМСУ, вирішено, що основою майбутнього флоту стануть корвети — порівняно невеликі судна, здатні розвивати досить високу швидкість, призначені для боротьби як з надводними та підводними, так і з повітряними та наземними цілями, які б могли діяти у Чорному та Середземному морях, захищаючи морські володіння України та супроводжуючи важливі торгові судна на кшталт «Фаїни». Після кількох років роботи влітку цього року затвердили ескіз майбутнього українського корвета, технічний проект планують завершити до 30 березня 2009 року. Однак стало зрозуміло: самотужки будувати собі корвети Україна не в змозі.

Замовлення українських Збройних сил, а також перспектива повернення у проект Росії дає підстави сподіватися, що унікальний і багатостраждальний транспортний літак Ан–70 таки запустять у серію. Кабінет Міністрів уже підготував законопроект «Про загальнодержавну цільову оборонну програму створення і закупівлі військово–транспортного літака Ан–70». Наразі тривають державні випробування літака, які мають завершитися 2011 року. До 2010–го на Ан–70 оновлять електронне обладнання. Міноборони планує до 2017–го року закупити 23 літаки, повідомляють в Авіаційному науково–технічному концерні (АНТК) імені Антонова. З 2013 до 2022 року планують також побудувати 39 літаків комерційної версії Ан–70.

Ще під час Другої світової, коли буйно розквітла авіація, багато військових спеціалістів почали «списувати» танкові війська з рахунку, вважаючи, що в майбутніх війнах усе вирішуватимуть винищувачі з бомбардувальниками. «Літаки починають і перемагають» — такі доктрини довелося відкинути практично відразу ж, бо майже в кожному більш–менш серйозному збройному конфлікті головними героями були саме танки. Придушення Празької весни 1968, ізраїльсько–ліванська війна в 1982–му, «Буря в пустелі» 1991 року продемонстрували: театр бойових дій опановує той, хто введе на нього якомога більше сучасніших танків. Останні події в Грузії лише підняли відчуття власної значущості у танкістів. Вони впевнені — ні в найближчому майбутньому, ні в середній перспективі армія без них не обійдеться. Минулої неділі українські танкісти відсвяткували День танкових військ. Незважаючи на недофінансування Збройних сил, танкові війська в Україні потроху оновлюються, адже досвід найближчих сусідів ясно свідчить — країні потрібен панцир.