Завтра у столиці Камбоджі Пномпені завершується 37–ма сесія Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, яка могла стати для України вельми неприємною. Через активну забудову в буферній зоні Софії Київської та Києво–Печерської лаври ці визначні як в історичному, так і в релігійному сенсі пам’ятки могли бути виключені зі списку об’єктів Світової спадщини (в якому розділяють одну позицію).

Під час 37–ї щорічної сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, яка до 27 червня триватиме у столиці Камбоджі — Пномпені, перелік об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО поповнився загалом 19 позиціями.

У Львові вчергове заговорили про ремонт колишнього костелу кларисок. Саме тут нині розташований музей сакральної барокової скульптури Івана Пінзеля. І саме тут мала б експонуватися уся колекція відомого скульптора. Слід нагадати, що нещодавно твори митця їздили на виставку в Лувр. Після повернення додому, скульптури довелося залишити в головному корпусі картинної галереї на вулиці Стефаника. Адже величний храм кларисок, що розташований за кiлька крокiв від центру міста, зараз просто в плачевному стані. В міському бюджеті передбачили на ремонт три мільйони гривень, проте чи встигнуть чиновники відремонтувати приміщення музею до кінця року, наразі залишається лише припускати.

За виконання народної пісні в людних місцях будуть брати гроші. Ця дивна можливість, випадково викрита фольклористами у «таємних» планах Державної служби України з питань інтелектуальної власності, багатьох шокувала. Поповзли чутки: і про новий метод наповнення вкрай спорожнілої державної скарбниці, і про нові способи «покращення», в даному разі — викорінення національних традицій. Поступово з’ясувалося, що «ліцензування» виконавців народної пісні збиралися запровадити після приєднання України до відповідної конвенції ЮНЕСКО, яку наразі укладають «міжнародні» інтелектуали. Чи потрібно нам до неї приєднуватися — з’ясовувала «УМ».

Наступного тижня на історичному календарі Тернопільщини з’явиться неабияка дата — своє сторіччя відзначатиме обласний краєзнавчий музей. Власне ювілейні урочини — у зв’язку з Великим постом та іншими об’єктивними причинами — перенесено на травень, ближче до Міжнародного дня музеїв. Однак ще торік заклад розпочав низку надзвичайно цікавих заходів, приурочених до ювілею. Завдяки їм багато хто з тернополян, які цікавляться краєзнавством, заново відкрили музей для себе. Зокрема, переконалися, що частина його експонатів справді унікальна, бо таких немає в жодному музеї не лише України, а й закордоння.

Більше ста років тому в науковій бібліотеці Львівського національного університету ім. І. Франка було засновано відділ стародруків. Потрапити сюди може далеко не кожен, адже тутешні «мешканці» потребують особливого догляду. «УМ» побувала у відділі рукописних, стародрукованих та рідкісних книг ім. Ф. Максименка та на власні очі побачила, як зберігаються унікальні екземпляри.

Аж на 43 працівники має бути скорочено штат Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка згідно з наказом №1058 Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, підписаним Дмитром Табачником. Це майже третина працівників установи! Така втрата кадрів не лише призупинить подальший розвиток книгозбірні, а й знищить напрацювання багатьох років, переконані в бібліотеці.

Команда молодих науковців із Львівської політехніки вже півроку сканує старі дерев’яні церкви по всій Львівській області. Таке завдання вони отримали з Управління охорони культурної спадщини обласної держадміністрації. Незабаром 29 дерев’яних церков Львівщини можна буде побачити в 3D–зображенні. І не просто побачити, а відтворити до найменших дрібниць. А якщо точніше, то до дрібниць у... три міліметри.

На момент нашої розмови хлопці збиралися сканувати стареньку церкву св. Івана Богослова в селі Клекотів Бродівського району. Востаннє в ній правили службу Божу ще до Другої світової. Клекотів зовсім не великий. Житлових будинків залишилось, мабуть, iз сімдесят. Молоді люди виїхали, старші доживають свого віку. Але в селі є музей, його організувала родина з Америки, яка колись тут мешкала.

На папері все виглядало дуже оптимістично. Два роки тому, 5 серпня 2010–го, виконком Івано–Франківської міськради ухвалив історичне рішення № 452 про встановлення у сквері біля місцевого медуніверситету пам’ятника «Руській трійці». Подія в близькій перспективі претендувала на особливий статус із кількох причин. По–перше, разом на одному постаменті Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький ще ніде й ніколи не стояли. По–друге, церемонія відкриття пам’ятника мала відбутися восени 2011–го, якраз до 200–річчя від днів народження Шашкевича й Вагилевича. Зрештою, «Трійця» вже давно заслуговувала значно соліднішого монументального витвору, ніж скромна, за ощадливим кошторисом, бетонно–арматурна з напиленням «під бронзу» скульптурна композиція вартістю 200 тисяч гривень. Натомість — і того поки що не отримала.

Минулими вихідними у Києві проводжали вівчарів на полонину. Це традиційне для західних гірських регіонів України дійство відбулося в столичних міні–Карпатах — однойменній експозиції в Національному музеї архітектури та побуту України, що в Пирогові. Не вдалося довідатися, звідки на дійство прибули вівці, а от вівчарі приїхали аж із самої Колочави, що на Закарпатті. Той, хто цього дня завітав до музею, поринув у життя справжнісінького гірського села: слухав українських пісень, частувався традиційними карпатськими стравами — бограчем та баношем, спостерігав за виготовленням овечого сиру та роботою майстрів традиційних карпатських ремесел. «Не всі кияни мають змогу поїхати в Карпати, тож ми постаралися, щоб Карпати приїхали до киян», — каже Вадим Логвінов, заступник директора з питань господарської діяльності. Тепер, наголошують у музеї, цікаві свята в скансені відбуватимуться постійно. Такою є політика новопризначеного три місяці тому 36–річного директора, який обіцяє зробити все, аби Пирогів, який в останні роки зазнав небувалого занепаду, став ще цікавішим для відвідувачів.