Призначення на посаду голови Запорізької облдержадміністрації Юрія Артеменка було однією з головних несподіванок кадрових пертурбацій посткучмівського періоду на рівні регіонів. На Запоріжжі майже всі обізнані люди були впевнені, що портфель «губернатора» дістанеться Сергію Соболєву, незмінному керівникові обласного штабу «Нашої України». Ім'я ж іншого народного депутата IV скликання — Артеменка — асоціювалося передусім, якщо не винятково, з журналістикою — освіта, робота за фахом, «мас-медійний» комітет Верховної Ради.

Олександр Черевко, голова Черкаської облдержадміністрації, у Шевченковому краю людина не нова, а своя, рідна: пан Олександр народився і виріс у селі Водяники Звенигородського району. Останні вісім років він очолював управління Національного банку в Черкаській області, а під час президентських виборів керував регіональним виборчим штабом Віктора Ющенка. Тож після виборів ніхто не сумнівався, що саме Черевко стане на чолі області.

...У цих коридорах, здається, нічого не змінилося. Окрім одного — на стіні, де була галерея перших осіб області, з'явилася фотовиставка помаранчевої революції. А так — ті ж самі, не першої свіжості, килимові доріжки, ті ж меблі, навіть ті ж самі секретарки у перших приймальнях. Даруйте, але є одна суттєва зміна: нарешті відкрито центральний парадний вхід адміністративного будинку, який був зачинений iз часів приходу до влади «французької команди», тобто коли керувати областю після майже 10-річного правління «аксакала» Бориса Клімчука Кучма прислав генерала міліції і Героя України Анатолія Француза. Більш як два роки і чиновницька братія, і народ заходили в ОДА через бічний вхід, і ніхто не пояснював чому.

— Новому Президентові зміну 18 тисяч людей на різних посадах опозиціонери ставлять ледь не в провину — мовляв, стільки невиправдано зламаних доль... Павле Івановичу, як відбулася зміна влади після виборів на Житомирщині?

— Перший крок, який ми зробили, — це значне скорочення штатів. Адже на той момент чиновницький апарат був неймовірно великим. Держслужбовці тільки й займалися, що прокручували один і той самий лист по кабінетах адміністрації, байдуже, районна вона чи обласна.

Новий голова Тернопільської облдержадміністрації Іван Стойко — з тих, хто був у перших лавах творців помаранчевої революції в регіонах. Саме він очолював виборчий штаб Віктора Ющенка в Тернополі, був головою обласного Комітету національного порятунку. Багатьом тернополянам запам'ятався цей чоловік на чолі пікетів та на імпровізованих мітингових трибунах із мегафоном у руках. Відтак після призначення Стойка на посаду голови обласної адміністрації дехто з недоброзичливців говорив: «Ну-ну, хай попробує! Областю керувати — це не в мегафон кричати». Однак новий голова відразу ж перейшов від слів до конкретних справ, причому взявся і за ті, що були не до снаги всім його попередникам. А його перші особисті прийоми громадян тривали до півночі.

Петро Олійник — людина у владі не нова. До того, як у 2002 році став депутатом Верховної Ради, був міським головою шахтарського Червонограда, що на Львівщині. Під час президентських виборів керував обласним штабом блоку Віктора Ющенка «Наша Україна». Одним із перших очолив облдержадміністрацію за нової влади. За справу взявся з таким завзяттям, що перед Великоднем лікарі констатували в нього гіпертонічний криз.

У політично-бізнесових колах країни призначення 41-річного Арсена Авакова на посаду голови Харківської облдержадміністрації викликало деякий подив. Рядові ж слобожанцi знизували плечима не менше. Кадровий вибір столиці вони сприйняли хiба як тактичний хід Президента, якому було не з руки бити глечки з «помаранчевим олігархом».
Цей сумнів мав, швидше, ментальну пересторогу. Досі до керма одного з ключових регіонів України система допускала винятково кадрових управлінців. А тут, страшно подумати — «володар заводів, газет, пароплавів», який не прикидається, за традицією, безсрібником і замість знайомих до болю економічних гасел декларує намір повернути суспільству морально-етичні цінності, діловий клімат і віру в себе. Такий собі залізний прагматик і невиправний ідеаліст в одній особі.
Як з'ясувалося пізніше, ідеологія нового голови у практичному вимірі має вигляд добре поставленого менеджменту. Аваков не береться за справу, поки не прорахує кінцевий результат, не терпить довгих звітів iз набором незрозумілих для нього понять і нічого не обіцяє лише тому, що вміння обнадіяти людську душу є невід'ємною частиною іміджу вітчизняних чиновників.

Брати інтерв'ю у глави обласної держадміністрації Київщини Євгена Жовтяка — те саме, що зустріти років так через десять старого друга, який досяг у житті неймовірних висот, а залишився таким, як колись, відданим і простим товаришем. Бо таким же незмінним є Жовтяк у новому, «губернаторському», статусі порівняно з попереднім, опозиційним. Цю людину — яскравого і самовідданого бійця на численних фронтах війни з «кучмізмом» — влада точно не зіпсувала. Активіст Української народної партії Євген Жовтяк залишається яскравим, щирим (в інтерв'ю «УМ» він, зокрема, відверто розповів, чому до цього часу за сумісництвом залишається нардепом і хто голосує його карткою) і скромним.
Значну частину розмови ми присвятили адміністративно-територіальній реформі. Бо вона почнеться саме з Київщини — з ініціативою провести тут експеримент нещодавно виступила Київська ОДА та віце-прем'єр з «адмінтеру» Роман Безсмертний. А почали ми інтерв'ю з питання про те, чи вдалося непосидючому і яскравому Жовтяку призвичаїтись до апаратної посади «губернатора».

З усіх керманичів Луганщини останніх часів (включно з секретарями тутешніх обкомів КПУ) Данилов — фігура найбільш, скажемо так, неоднозначна. Він не є вихідцем із комуністичної номенклатури (як сказали б давні римляни, homo novus), однак був помічений у дружбі з нині покійним «першим» ще хрущовської доби Володимиром Шевченком. Теж фігурою суперечливою. У залежності від поглядів співрозмовника Шевченка в Луганську вам назвуть першим будівничим (і покажуть вокзали, театр, цирк) або першим кримінальним авторитетом краю. Що ж до Данилова, то однозначно можна стверджувати, що він обожнює пресу. Домовитися з ним про зустріч не є жодною проблемою, але вицідити з нього інформацію на такій зустрічі практично неможливо. Якщо в даному інтерв'ю не вистачає більш значущих питань, то це означає тільки те, що ті питання кореспондент «УМ» голові обласної держадміністрації — представникові партії «Яблуко» — вже ставив. У тому числі й у вигляді офіційного запиту. Але за місяць отримав туфту найвищої проби. Новий «губернатор» уміє сховати інформацію за бурхливим потоком слів. Отже, головне, що вдалося показати в цьому інтерв'ю, — так це оту саму даниловську неоднозначність.

Прізвище 43-річного Романа Ткача, члена парламентської фракції «Наша Україна», в період післяпомаранчевих кадрових очікувань постійно згадувалося в різних комбінаціях найреальніших претендентів на крісло голови Івано-Франківської облдержадміністрації (ОДА). Тому його призначення на найвищу в області посаду для прикарпатців не стало сенсацією. Проте новий «губернатор», вочевидь, певний час перебуватиме під прицілом порівнянь зі своїм попередником Михайлом Вишиванюком, котрий очолював область рекордний для України термін — цілих сім років. Тобто мав більше ніж достатньо часу, аби зробити собі імідж міцного господарника кількома вдалими і добре прорекламованими (умів подобатися журналістам) проектами. Чим завойовуватиме високий кредит довіри земляків його наступник?