Тепер українці та гості з–за кордону можуть насолодитися усіма детальними подробицями того, як же будувалася та розвивалася одна з головних православних святинь світу: з нагоди 960–річчя Києво–Печерської лаври і 85–річчя Києво–Печерського історико–культурного заповідника тут відкрився Музей історії цієї визначної української пам’ятки.

Орієнтовно у 1838 році видатний український і російський філолог–славіст Осип Бодянський, який працював у Московському університеті, дорогою у закордонне відрядження заїхав до Переяслава. У бібліотеці місцевої духовної семінарії він натрапив на неймовірної краси манускрипт, що привернув увагу вченого своєю мовою. Пізніше у листі до свого колеги він охарактеризує її як південноруську — чисту, «як зорі небесні». На одному з аркушів Осип Бодянський прочитав напис, датований 17 квітня 1701 року, що манускрипт привіз до Переяслава «ясновельможний пан Іоанн Мазепа» та подарував його Переяславському собору. Про дивовижний манускрипт учений згодом напише у «Журнал Министерства народного просвещения», відкривши світові так зване Пересопницьке Євангеліє, раритет, на якому сьогодні присягають Президенти України. Одна з найвизначніших пам’яток староукраїнської мови й літератури та своєрідний символ України пережила вже майже півтисячоліття — цьогоріч ми святкуємо 450–річчя пам’ятки.

Пане Президенте!

Цього року виповнюється 450 рокiв iз часу першого перекладу Святого Письма українською мовою у монастирi с. Пересопниця Рiвненської областi. Українська громадськiсть Рiвненщини радо сприймає те, що пошанування цiєї книги вiдбудеться 29.08.2011 року на державному рiвнi, й одночасно висловлює занепокоєння, а то й благородне обурення, що влада до цiєї подiї не залучає УПЦ КП.

Ми весь час скаржимося на нестачу грошей. Їх не вистачає на медицину, освіту, культуру, на збереження пам’яток історії тощо. Їх справді на все не вистачає. Та коли йдеться про збереження культурної спадщини, гроші інколи не рятують, а... руйнують її. Бо люди, яким доручено зберігати багатовікові надбання народу, подекуди втрачають відчуття реальності, отримавши владу та гроші. Яскравим прикладом цього на Волині стала доля ставропігійного Успенського Святогорського жіночого монастиря в селі Зимне, що біля древнього Володимира–Волинського.

На місце директора Херсонеського заповідника Леонід Марченко прийшов 25 років тому із Севастопольського міськвиконкому. Саме йому першому спало на думку відродити Свято–Володимирський собор, що лежав у руїнах посеред античного городища. Одержимий цією ідеєю, він методично «набридав» компартійним секретарям та ієрархам церкви. І досяг успіху — шість років тому у відновленому красені–храмі поновилися регулярні богослужіння. Проте місцевій єпархії Московського патріархату, якій храм відійшов у постійне користування, виявляється, цього замало. Вона хоче бачити у своїй власності не тільки собор, а й решту споруд колишнього херсонеського чоловічого монастиря з прилеглою територією. Мотивуючи це тим, як сказано в раніше оприлюдненому в ЗМІ листі митрополита Сімферопольського і Кримського Лазаря до глави держави Віктора Януковича, що ці культові об’єкти «використовуються не за призначенням (а іноді навіть оскверняються)».

Сьогодні в Софійському соборі Національного заповідника «Софія Київська» презентують видання знаменитої київської пам’ятки першої половини XI століття — Реймського Євангелія — українською, англійською та французькою мовами. Це найдавніша вітчизняна книга, що походить iз бібліотеки Ярослава Мудрого, заснованої 1037 року при Софії Київській. Старокиївське Реймське Євангеліє потрапило до Франції з донькою Ярослава Мудрого Анною. Вважають, що, виходячи заміж за короля Генріха І, Анна Ярославна під час шлюбної церемонії дала на ньому королівську присягу. До сьогодні унікальний рукопис вважали загубленим у регіональній французькій колекції — його зберігали в міській бібліотеці Реймса — давнього коронаційного міста французьких королів.

Днями греко–католики Закарпаття відзначили важливий ювілей: 230 років тому в Ужгороді було освячено Хрестовоздвиженський кафедральний собор. Сталося це далекого 1780 року за часів єпископа Андрія Бачинського, коли незадовго до цього імператриця Марія–Терезія передала для Мукачівської греко–католицької єпархії колишній єзуїтський костьол та колегію (навчальний заклад).

Минулого тижня до Національного музею народної архітектури та побуту в Пирогові прибула група закордонних фахівців, які здійснюватимуть аналіз роботи цього скансену з точки зору міжнародних стандартів музейництва. Прибули вони на запрошення благодійного фонду «Розвиток України». Групу експертів очолює американка Лінда Норріс, яка є фахівцем iз музейного менеджменту. Також до Києва прибули Еллен Розенталь, яка очолює скансен Коннер Прерія у США, Гвен Спайсер — фахівець із підтримки колекцій, фондосховищ і реставрації текстилю, та швед Стен Рентцхог — автор першої історії скансенів та фахівець iз розробки стратегій для музеїв. Уже наприкінці жовтня вони мають розробити для Пирогова свої рекомендації стосовно того, як покращити роботу цього найбільшого в Європі музею просто неба.

Неподалік міста Петровське є цікаве місце, яке здавна називається Могилою Мечетною. Вона є найвищою точкою Лівобережної України. І вивищується над рівнем моря на 367,1 метра. За важкодоступністю Могилу Мечетну цілком можна порівняти з найвищою горою Правобережжя — Говерлою. Щоправда, не в сенсі складнощів сходження. Просто якщо на вершину улюбленої гори Віктора Ющенка туристи давно протоптали битий шлях, а вказівники щодо напрямку до неї починаються мало не від кордонів Івано–Франківської області, то знаходження «даху Донбасу» вам не кожен місцевий мешканець підкаже. А самотужки відшукати його посеред розораних полів та городів і поготів малореально. Місце ж бо це, хоч і найвище і навіть часто називається горою, насправді являє собою плато, де рельєф змінюється надто вже плавно. На відміну від Карпат.

Коли ми приїхали у Верхівню, що в Ружинському районі на Житомирщині, село саме оговтувалося від буревію, що пройшов тут напередодні. У багатьох оселях він понівечив дахи і повибивав шибки. «Град був завбільшки з куряче яйце, — розповів місцевий мешканець, який у Верхівнянському парку разом з іншими чоловіками різав поламані гілки старезних дерев. — Скільки живу — такого ще не бачив. На городах — ні помідорів, ні гарбузів, від кукурудзи одні лише сторчаки залишилися. Тривало це все хвилин 15, а такої біди стихія наробила!». Маєтку графів Ганських, де зараз розташовується агроколедж, теж було завдано збитків — град подекуди побив вікна. А колишню родинну капличку й усипальню Ганських, яку нині громада села використовує як церкву, підтопило — споруда розташована в низині, й потоки води під час грози хлинули туди. На щастя, серйозних проблем споруді це не завдало: намочивши килими, вода стекла до підвалу, де колись було поховано власника маєтку та чотирьох його дітей...