Минулого тижня до Національного музею народної архітектури та побуту в Пирогові прибула група закордонних фахівців, які здійснюватимуть аналіз роботи цього скансену з точки зору міжнародних стандартів музейництва. Прибули вони на запрошення благодійного фонду «Розвиток України». Групу експертів очолює американка Лінда Норріс, яка є фахівцем iз музейного менеджменту. Також до Києва прибули Еллен Розенталь, яка очолює скансен Коннер Прерія у США, Гвен Спайсер — фахівець із підтримки колекцій, фондосховищ і реставрації текстилю, та швед Стен Рентцхог — автор першої історії скансенів та фахівець iз розробки стратегій для музеїв. Уже наприкінці жовтня вони мають розробити для Пирогова свої рекомендації стосовно того, як покращити роботу цього найбільшого в Європі музею просто неба.
Індіанський досвід для Пирогова
Еллен Розенталь, з якою ми прямуємо до старої хатини — одного з експонатів музею, каже, що в Україні мріяла побувати дуже давно. Адже її бабуся — родом із Чернівців, на початку минулого століття вона емігрувала до Америки. «Бабуся варила чудовий борщ — червоний і зелений, ліпила вареники. Пригадую, що це було неймовірно смачно, — каже пані Еллен. — Останні тридцять років, відколи померла бабця, я нічого цього не куштувала». Коли я роблю знімки Еллен на тлі старовинної будівлі, що потопає в чорнобривцях, вона дає мені свою візитку і просить надіслати кілька знімків їй: «Моя мама, якій зараз 87 років, буде дуже рада побачити мене біля української хати. Вона ж ніколи в Україні не була, хоча все життя мріяла...»
Коли Еллен запросили взяти участь у роботі експертної групи в Києві, вона одразу погодилася. Хоча доти ніколи й не думала, що доведеться вивчати минувшину батьківщини своєї покійної бабці. Сьогодні пані Розенталь є президентом так званого музею живої історії, в якому репрезентується минувшина Сполучених Штатів, починаючи з 1780 року. Життя і побут переселенців та місцевого індіанського населення у давнину тут можна не тільки побачити, а й... пережити. Тобто в скансені кожен охочий має змогу походити за плугом, попрацювати сокирою, повчитися малюванню на тканинах тощо. «Раніше в нас існувала програма під назвою «Вихідні на фермі», — каже Еллен Розенталь. — Люди могли кілька днів пожити в історичних умовах ферми XVIII—XIX століття, виконувати всю тогочасну роботу. Але програму довелося закрити, оскільки вона була збитковою. А послуга, коли відвідувачі готують їжу за стародавніми рецептами та потім вечеряють в одному з історичних будинків, й досі має популярність».
Музей Коннер Прерія має статус недержавної організації. Тож кошти на своє існування та розвиток мусить шукати сам. Як американські музейники заробляють, Еллен охоче поділилася зі своїми колегами з Пирогова: «Ми продаємо річні сімейні абонементи, за якими відвідувати скансен можна за значно нижчою ціною. Також заробляємо гроші за допомогою сувенірної продукції, ресторанчиків, різних подій та фестивалів, що відбуваються на нашій території. І, звичайно, маємо гроші на оренді». В даному випадку йдеться винятково про короткострокову оренду — всього на двi–три години для весіль чи корпоративів. Цікавлюся, чи можуть відвідувачі потрапити в цей час на територію музею. «Так, можуть, — каже Еллен. — Ми намагаємося зробити так, щоб інтереси відвідувачів і орендарів не перетиналися». Але, зізнається вона, це все одно не завжди вдається і відвідувачі та орендарі нерідко конфліктують між собою.
До речі, Коннер Прерія, як і більшість скансенів у світі, на відміну від нашого Пирогова, працює лише з весни по осінь. І за цей час його відвідує 300 тисяч осіб. А наш Національний музей просто неба торік відвідало 253 тисячі туристів. Правда, це лише «платні» відвідувачі, тобто ті, що купили квитки. Тих, хто приїздить сюди на свята, ця офіційна статистика не враховує.
Сорок років скансен у Пирогові не змінювався
Бюджет музею Коннер Прерія становить 9 мільйонів доларів на рік. Для порівняння, наш Музей архітектури і побуту має в рік у дев’ять разів менше, тобто лише мільйон «зелених» — це те, що дає держава і заробляє сам музей. То ж чи дивно, що деякі пам’ятки тут давно потребують реставрації, а вигляд власне музею практично не змінювався останні сорок років, тобто з моменту створення. Немає там і елементарних вказівників англійською мовою. Все це одразу не проминуло ока зарубіжних експертів, які по приїзді пішли прогулятися мальовничими вуличками Пирогова. Хоча сам музей справив неабияке враження на гостей — і розмірами, і ландшафтом. «Нас порадувало й те, що історичні будиночки мають своїх наглядачів, які добре за ними пильнують, — каже Лінда Норріс. — І кожен з них може багато розповісти про свій об’єкт».
«23 грудня 2009 року було прийнято розпорядження Кабміну про функціонування і розвиток Національного музею народної архітектури і побуту України, — каже директор скансена Павло Федака. — Там викладено всі проблеми музею. І щодо охорони, і пожежної безпеки, і створення рекреаційних зон, і налагодження туристичних доріжок, і заміни тих самих табличок–вказівників, і облагородження озер. Усе записано в цій програмі, визначено терміни й виконавці. Немає єдиного — грошей».
Турбує пирогівських музейників і те, що в охоронній зоні музею — просто перед його входом — Київрадою роздано під забудову 28 ділянок землі. «Якщо там «виростуть» багатоповерхівки, то музей просто втратить своє обличчя і будь–який сенс, — каже пан Федака. — Адже саме своїм унікальним розташуванням, ландшафтом, в який «вписано» стародавні житла, церкви, водяні млини, вітряки, він і цінний».
Погоджується директор і з тим, що з моменту створення генеральний план музею не перероблявся. І створити новий генплан на даний момент є неможливим. Адже коли свого часу виділялася земля під експозицію, в територію об’єкта увійшли оселі пирогівчан. «20 років тому частину з них було переселено, це 38 сімей із 19 будинків, — каже Павло Федака. — Людям дали квартири, але оскільки їхні будинки так і не знесли, то переселенці згодом у них повернулися, попрописували там дітей, онуків і правнуків. І живуть. Інша частина — це 58 сімей у 38 будинках — залишилися невідселеними». Як тепер з юридичної точки зору «розрулити» цю ситуацію і за які гроші, музейники уявлення не мають. Водночас деякі історико–етнографічні зони в музеї (Полтавщина, Слобожанщина, Південь України) так і залишаються незавершеними. Все впирається в оселі пирогівчан. Хоча в сховищах скансена лежить чимало пам’яток у розібраному вигляді, привезених ще 15—20 років тому. Коли вони поповнять експозицію — ніхто не береться казати.
Гроші є, а механізмів нема
З реставрацією об’єктів — своя біда. Окрім фінансових проблем, тут ще не так то просто знайти фахівців, які б зналися на давніх народних будівельних техніках. Павло Федака каже, що дуже хотів би створити при музеї власну реставраційну школу, аби майстри народного будівництва, багатьом з яких уже по 80—90 років, могли передати свої унікальні знання молоді.
«Зараз ми починаємо реставрацію трьох найпроблемніших будівель — лазні, крупорушки і найстарiшої в музеї поліської хати XVI столiття, — каже директор музею. — Грошима обіцяє допомогти фонд «Розвиток України». У крайньому випадку, ми порадилися і вирішили, що між собою скинемося по 300—500 гривень та заплатимо майстру, який узявся виконати цю роботу без будь–яких письмових фінансових гарантій». За словами директора, невідкладної допомоги потребують ще з десяток музейних об’єктів. Коли дійде черга до них?
Хоча музейники повсякчас нарікають на нестачу грошей, вони ще й не вміють їх елементарно освоїти. «Упродовж двох років співпраці з музеєм ми зіткнулися з тим, що навіть коли є достатньо коштів, то немає механізму, за допомогою якого ці гроші можна було швидко й ефективно використати, — каже керівник проекту фонду «Розвиток України» Олеся Островська. — Ми запропонували організацію проффапів для музейників та відрядження їх за кордон, щоб вони вивчали і розуміли, які підходи до музеїв–скансенів сьогодні існують там. Але для початку вирішили запросити зарубіжних експертів, які б зробили незалежний експертний аналіз та запропонували стратегічні напрями для розвитку музею. Менеджмент музею — це величезна проблема. Адже світ змінився, в ньому з’явився інтернет, а в Пирогові — нічого не мінялося з 1969 року. Утім поради зарубіжних фахівців стосуватимуться не тільки менеджменту, а й догляду за пам’ятками та колекцією фондосховища, організації нових освітніх програм, як це є у скансенах за кордоном. Адже зараз у музеях світу роблять акцент не тільки на збереженні експонатів, а й на реалізації освітніх проектів — те, чого відвідувачі можуть навчитися, побувавши тут».
«Рекомендації, які ми розробимо до кінця жовтня, будуть двох видів: короткострокові (зосереджені на підготовці до Євро–2012) і довгострокові (стосуватимуться стратегічного розвитку музею), — підсумовує Лінда Норріс. — Гадаю, це буде початок нового і захоплюючого життя цього унікального культурного об’єкта, який має величезний потенціал і можливості».
