Ця містична історія, звісно ж, не вкладається в канву звичних уявлень. В неї непросто повірити не тільки людям, не знайомим із колишнім мешканцем прикарпатського міста Тлумач паном Зеновієм, котрий 2 травня 2011–го відійшов у вічність на 83–му році життя.

Новітні філософи все частіше порівнюють наш організм із застарілим файлом, в який не вписується нова програма еволюційного розвитку людства. Тіло ще потрібне, але не настільки, аби земляни носили його панцерною ракушкою на собі, як це робить беззахисний равлик. Ідеться не про фантастику, а про реальний кібернетично–комп’ютерний простір, до якого перемістилася значна частина людства вже сьогодні. І оскільки у тому віртуальному і вщент заселеному світі ми існуємо не тілом, а розумом, наша психіка з кожним роком стає все більш самостійною. Що її чекає у майбутньому? На це запитання знає відповідь голова Міжнародного філософсько–космологічного товариства, доктор філософських наук, професор Олег Базалук.

Стати пророком у власній вітчизні досить непросто, але саме таку місію вже три роки поспіль виконує на сторінках «УМ» чернігівський астрофізик Анатолій Іванов. Багато його наукових відкриттів та гіпотез підтвердилися практикою, тому було б великою помилкою не отримати від нашого постійного автора коментар найбільшої космічної інтриги 2012 року — обіцяний кінець світу древнім народом майя. Як з’ясувалося, і з цього приводу Анатолій Григорович має чітку обґрунтовану відповідь, яка вкотре доводить універсальну цінність його наукових праць.

Не все, що створила людина, приносить їй незаперечну користь. Крилата фраза «Одне лікує, інше калічить» влучно передає сутність більшості людських творінь, незалежно від їх призначення. Інша справа природа. Вона ніколи не припускається помилок і навіть у найдрібніших фрагментах матерії переконливо демонструє свою досконалість. Ті народи, які не втратили з нею зв’язок, по праву вважаються носіями древньої мудрості. У цьому на власному досвіді переконалася і харків’янка Людмила Каткова, якій пощастило відкрити для себе дивовижні властивості коштовного каміння. Серед них є і Бяньши — чорний нефрит, що зародився 63 мільйони років тому в місці падіння на Землю 10–кілометрового метеорита.

«Інопланетяни вже давно серед нас», — стверджують уфологи. Ще більше тих, хто мав iз пілотами НЛО безпосередній контакт, але не «світиться» зі своєю інформацією лише тому, що поговорити про це, як правило, ні з ким. Харкову в цьому сенсі поталанило більше. Після того як два роки тому при місцевому Планетарії запрацював музей уфології, свідки та очевидці непізнаного створили в його стінах щось на зразок клубу за інтересами. На одній iз таких зустрічей побувала й «УМ». Найсильніше враження справив доволі простий висновок: так, як розуміють один одного вони, їх більше ніхто зрозуміти не зможе.

...Навесні 1917 року в португальській місцині Кова да Ірія трьом маленьким пастушкам — Франсишку, Жасинті та Люсії — явилася Пресвята Богородиця. Серед інших пророкувань та прохань Пречиста Діва звернулася до церкви та народу тодішньої Російської імперії. Зокрема, вона просила присвятити Росію своєму Непорочному Серцю і звершити всеохопне покаяння в перші місяці після війни. Якщо ж люди послухають Її настанови, то в державі запанують мир і злагода. В іншому випадку беззаконня заповнять світ, будуть нові війни та гоніння на церкву. Добро буде попрано, ім’я Боже стане презирливим і багато люду буде знищено. Однак, врешті–решт, Її Непорочне Серце восторжествує. Святий Отець присвятить Росію Богородиці, вона повернеться, і на деякий час на землі запанує мир. А оскільки територія Східної України в той час входила до складу Російської імперії, то пророцтва Матері Божої повною мірою стосуються і сучасної України, її народу та церкви.

Оригінал ікони Пресвятої Діви Фатимської нині знаходиться у російському місті Пушкіне й був написаний з благословення тієї самої сестри Люсії, яка, ще будучи десятирічною дівчинкою, стала свідком Фатимських оголошень, а згодом — черницею. У руках Пресвятої Діви — кулон у вигляді Непорочного Серця, яке вона готова віддати заради спасіння людства.

У «просвітленому» промінням науки та прогресу ХХ столітті було не менше провидців, віщунів, оракулів та представників інших суміжних шахрайських фахів, ніж у більш «темні» попередні століття. І, певне, найбільшою зіркою серед них була болгарка, яку звали бабою Вангою.

Уявлення, що люди можуть перетворюватися на тварин чи птахів, поширене на всій земній кулі й походить від прадавніх, а в деяких народів Африки, Америки, Азії й Океанії і досі живих тотемічних вірувань. Європейці чомусь особливо полюбляли оповідки про перетворення на вовків. Вовкулаками «ставали» переважно чоловіки. В Україні, як виняток, зафіксовані оповіді про вовкулачок. У поліських легендах такі жінки–вовчиці навіть народжують дітей, які мають цілком людську подобу.
Легенди про вовкулаків на межі ХІХ—ХХ століть були дуже популярними в усіх регіонах України. На волинському Поліссі ще в 80—90–х роках ХХ століття етнологи і фольклористи записували такі оповідки. Пощастило записати таку розповідь і авторові цих рядків від вихідців із селища Базар, що на Житомирщині. До речі, Полісся славиться вовкулаками ще з V столітті до Р.Х. Тоді «батько історії» Геродот писав про тамтешній народ неврів: «Цих людей підозрюють, що вони чаклуни. Бо скіфи й елліни, що живуть у Скіфії, кажуть, ніби один раз на рік кожний із неврів стає вовком на деякий час, а потім повертається і знову стає людиною».

Життя — дивна річ. Воно ховається за тоненькими лініями на людських долонях, у рисах обличчя та в думках. І зовсім не дивно, що людина споконвіку намагається розгадати таємничі знаки і дізнатися про своє майбутнє.
У пошуках відповіді на запитання «Що?», «Де?», «Коли?» люди нерідко звертаються до тих, хто «читає» лінії рук. Та чи знають наївні «шукачі», до кого насправді вони йдуть і чи можна передбачити майбутнє по руках?
Згадки про хіромантію зустрічаються ще в текстах ранньої індійської культури. Тоді її вивчали браміни. У середні віки хіромантія стала досить популярною наукою чи не в усіх європейських столицях і була визнаною навіть університетськими вченими. У ХХ столітті розвиток технологій призвів до того, що людство почало відмовлятися від традицій та знань минулого, отож і хіромантія з серйозної науки перетворилася на забаву.

...Річка Інгул, яка паралельно до Дніпра перетинає Центральну Україну, на півдні Кіровоградщини розрізає гранітний щит і утворює глибокий каньйон. На дні каньйону, посеред річки, утворився кам'яний острів, складений з прямокутних брил та з плоским верхнім майданчиком. Місцеві жителі називають його Монастирище. Якщо на цей гранітний острівець-піраміду дивитися здалеку, то його велетенські блоки і справді нагадують кладку таємничого монастиря. Не дивно, що довкола цього місця ходить стільки легенд та історій...