Лікарі з давніх-давен мріяли про фантастичний вид операції: хірург із точністю до міліметра бачить, що відбувається всередині тіла, має вільний доступ до хворого органа, щоб розправляти, видаляти, зшивати. І все це — без болючих, щедрих на ускладнення глибоких розрізів, які застосовують у відкритій хірургії.

У Моршині триває 139-й курортний сезон. За свою історію оздоровниця лише раз вимушено зачинила двері перед відпочивальниками — під час Другої світової війни. Але цього літа — вперше за роки незалежності — тут немає звичного ажіотажу: оздоровниця заповнена лише на 75%. Хоча традиційно о цій порі в Моршині був аншлаг — вільних місць у санаторіях годі було шукати.

На превеликий жаль, ми не цінуємо те, що маємо. Розвалюємо старе, а побудувати щось нове — зась. Тому й кульгають реформи, зокрема і медична.
Перший нарком охорони здоров’я СРСР Микола Семашко створив унікальну систему надання медичної допомоги населенню у великій за територією державі з різним рівнем соціального розвитку.

Палати «соснова», «акацієва», «дубова». Сліпучо білосніжна чистота і ремонт «за останнім словом». У палатах, ординаторських, операційних залах техніка — найновіших технологій. Увага (або, як кажуть поляки, опіка) до хворого нешаблонна і — за потреби — щохвилинна.

Як ветерани системи охорони здоров’я, якій присвятили кілька десятиліть свого життя, вважаємо, що можемо мати чесну, об’єктивну думку щодо медичної допомоги сільському населенню. Адже знаємо і бачимо цю проблему зсередини, а не з «вікон високих кабінетів».

Кілька тисяч підписів зібрали мешканці столичного мікрорайону Сирець під листом–зверненням до Президента, міністра охорони здоров’я, голови КМДА, столичного управління охорони здоров’я, депутатів Київради. Звертатися в усі можливі інстанції киян змусило рішення Київради щодо злиття чотирьох поліклінік (із них — двох дитячих), розташованих на Сирці та Нивках. Ще 17 квітня цього року Київська міська рада ухвалила документ про створення 26 медичних закладів нового типу по всьому Києву. Згідно з ним, амбулаторно–поліклінічні заклади Голосіївського, Деснянського, Оболонського, Печерського, Подільського, Святошинського, Солом’янського та Шевченківського районів столиці будуть об’єднані та перетворені в комунальні некомерційні підприємства — центри первинної медико–санітарної допомоги (ЦПМСД) та консультаційно–діагностичні центри (КДЦ). Тобто медична реформа, ефективність якої так і не було доведено в пілотних регіонах, уже незабаром охопить увесь Київ.

Світ тісний — аж занадто. Ця аксіома наздоганяє мене в поїзді «Київ—Чоп»: мій сусіда по купе — говіркий чоловік середнього віку — виявляється ще й «сусідом у житті». Але зустрітися нам випадає не в місті, де я живу вже майже 20 років, а пан Валерій — від народження (за іронією долі, ще й на одній вулиці, і будинки наші поруч), а дорогою до Стрия. «У Моршин?» — запитує­констатує співрозмовник і дивиться на мене майже зачудовано: як це, вперше їхати туди, де він щороку, вже ось більш як десятиліття, «підковує» здоров’я, попиваючи «чудодійну водичку». Як це — досі не побувати в Моршині, який свого часу особисто його порятував від інвалідності. Важко повірити, що така сумна перспектива колись лякала цього енергійного жартівливого чоловіка.

Завтра в Україні набуває чинності законодавча норма про ліцензування імпортних лікувальних засобів. Ще торік улітку Верховна Рада ухвалила закон, згідно з яким з 1 березня 2013 року імпортер зобов’язаний мати сертифікат якості ліків від виробника і ліцензійний дозвіл на його імпорт. Документ також передбачає адміністративно–кримінальну відповідальність постачальників і виробників за якість ввезених ними препаратів. Нові правила для вітчизняного фармацевтичного ринку отримали неоднозначні оцінки як з боку медиків, так і споживачів ліків. Громадські організації стурбовані новим законом і вважають, що його введення призведе до гострого дефіциту імпортних ліків. Натомість у Державній службі України з лікарських засобів впевнені: жодних проблем у пацієнтів не виникне.

З початку нинішнього року набув чинності Закон «Про екстрену медичну допомогу», ухвалений Верховною Радою у липні 2012–го. Відтепер «швидка допомога» поділена на екстрену і невідкладну. Змінами передбачено, що екстрена допомога має прибути до хворого максимум за 10 хвилин після виклику в місті, і за 20 хвилин — у селі.

Рятування потопаючих — справа рук самих потопаючих. Гостроту цього принципу виживання по–справжньому відчуває той, хто несподівано дізнався про важкий діагноз або хронічно потребує лікування. Крім фізичних страждань, пригнічують хворого ще й відчутні матеріальні проблеми, які каменем лягають на родинний бюджет. Стаття 49 Конституції України гарантує, що охорона здоров’я фінансується державою. Але отримати безплатні та якісні медичні послуги — випробування не для хворих і слабодухих, — «собі дешевше» лікуватися власним коштом.