Свердловськ і Антрацит лідирують за кількістю фотографій з проукраїнськими написами, що прикрашають міста. Люди сміливіше виступають проти окупантів. Особливо пенсіонери. Не соромляться говорити українською. Відкрито ігнорують або хамлять «асвабадітєлям». Ополченці скаржаться в соцмережах на неприховане презирство і ненависть місцевих. «Чому вони нас ненавидять?», — запитують в «АДнаклассніках».
Випускники шкіл отримали дипломи, причому хто які хотів. Батьки, у яких були гроші, купили місця в школах України. 16 випускників міста, з них 10 випускників СШ №7 (директор-сепаратист В. Косяков) отримали дипломи однієї з ростовських шкіл. Навчалися вони в Свердловську, але «завдяки допомозі Міністерства освіти РФ» отримали дипломи РФ. Тепер вони вступатимуть до російських вузів. Абсолютно законно. Директор, який одержує пенсію в Україні, пишається рівнем підготовки і рівнем російського патріотизму випускників. Технікуми, філії ВНЗ Ровеньків, Свердловська, Антрациту, Краснодона та Луганська приймають на навчання випускників iз дипломами «ЛНР».
Зарплата бюджетникам виплачується вже без затримки, щоправда, не всім 100%. У рублях. А ось пенсії платять всім і вчасно. У рублях.
Пенсіонери — найкраще забезпечена частина населення «Новоросії». Є працюючі пенсіонери, які отримують пенсію в Україні, у «ЛНР» (тобто двi пенсії) і зарплату, а якщо ще й регрес (в Україні, в «ЛНР»), то це чотири пенсії та зарплата. Дивно, але навіть серед них не всі стали патріотами «ЛНР» або «Новоросії» (для всіх це різні держави). Одні незадоволені, бо хотіли більше, інші незадоволені, бо не стали росіянами, треті хочуть жити тільки в Україні, отримують пенсії «ЛНР», як засіб вижити або компенсацію за покалічене життя (таких меншість). Кажуть, що пенсіонерам платять, бо це електорат, необхідний для легалізації чогось (ще не вирішили). І серед пенсіонерів є патріоти. Це ті, хто стійко не хоче від України нічого і живе тільки на пенсію «ЛНР» (меншість). А є й ті, хто просто не може оплатити послуги «оформлення пенсії в Україні» та просто отримує те, що дають.
Серед робітниць ТОВ ДТЕКновий тренд: «Нас (міста, де працюють шахти ТОВ ДТЕК) викупив Рінат Леонідович. Ми тепер не підкоряємося ні Росії, ні Новоросії, ні Україні». Їх у Свердловську називають Ахмет-вата. Це адепти феодального облаштування території. Принцип — господар повинен бути один, посилено впроваджується в маси.
Нарощується вуглевидобуток. Основна маса вугілля йде в Росію. Згідно з концесійним договором, концесіонер Ахметов повинен сплачувати концесійний збір до бюджету міста. Міськрада розпущена. Фінансова система міста паралізована. Поки війна, Рінат Леонідович безплатно використовує надра України і веде неконтрольований вуглевидобуток, що дає право думати про підвищену комерціалізацію війни.
На окупованій території України торгують всім. Можна купити дитині місце в школі в Україні, оформити документи на отримання інвалідності в лікарні, оформити регрес, оформити і одержувати пенсію, довідки переселенця, оформити побутову травму з причини втрати руки-ноги (де — не важливо), можна оформити паспорт громадянина України та вклеїти фото після досягнення віку, не покидаючи межі «Новоросії». Перевірити це легко. Сотні паспортів iз пропискою на окупованій частині оформляються у найближчих до лінії розмежування паспортних столах, і всі документи заповнені одним почерком. У групах міст на окупованій частині вже є меню «послуги», де можна замовити оформлення паспорта і пенсії. Відсутність відеофіксації прийому відвідувачів, перетину блокпостів дало нам зростання корупції.
На війні заробляють усі: паспортні столи, міліція, прокуратура, лікарі, СБУ, співробітники Пенсійного та інших фондів. «Новоросії» платять за свою свободу від України.
А поки на війні всі заробляють, війна не закінчиться.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
