В Україні наразі вибори неможливі.

Допоки на фронті тривають бої за долю України, у нехай і обстрілюваному, але все ж тилу відновилась запекла боротьба за гроші пасажирів міського транспорту.

По суті, Глобальний саміт миру у Швейцарії — це ритуальне обтанцьовування тих рішень, що проговорювали й ухвалювали раніше.

У реальному світі «абсолютна перемога» буває лише в кіно.

Доки на фронті тривають запеклі бої, а влада в тилу перманентно крутить свій різноплановий треш, Захід оприлюднює, що знає, хто командує подачею в президентський палац теплої води та ароматної піни для заспокійливої та дезорієнтуючої ванни Володимира Зеленського.

У хаосі війни майже непомітними залишаються заяви з неоднозначним підтекстом одіозних українських політиків.

Глобальний Південь демонструє свою заточеність на підтримку ХАМАСу та Палестини проти Ізраїлю.

Політика все більше обростає панічністю, стає залежною від страху, амбіцій головних гравців та турбулентності головних носіїв інформації.

Кремлівський диктатор владімір путін уміло смикає за видимі та невидимі нитки. Кандидат у президенти США республіканець Дональд Трамп рішуче, не приховуючи, блокує військову і гуманітарну допомогу Україні.

Ми могли б почати з того, що президенту України потрібна нова стратегія війни, якби була стара, про яку ми знали б.