Стародавні часи, коли парубки ходили на вечорниці, а дівчата знайомилися зі своїми нареченими в церкві, давно вже перейшли до рубрики цікавих бувальщин в етнографічних рубриках не дуже популярних видань.
Ця книжка всуціль «кінематографічна», поєднуючи у своєму нутрі аж два радянських фільми.
...У житті автор цієї книжки — «пан філософ», як кличуть його у рідному Івано-Франківську, і маленький Тамерлан, що грає в піддавки у провінції, як сказав би про нього Василь Розанов.
Еволюція міжнародного іміджу України завжди нагадувала повернення Наполеона із заслання на острові Святої Єлени в Париж. Спочатку це було «наближення чудовиська», а наприкінці газети вітали «в’їзд імператора» в столицю Франції.
Донедавна автор цього роману вважався батьком кримінального жанру в сучасній українській літературі, в чийому творчому доробку значилися перші в Україні бойовики з «національною» підкладкою. В який спосіб вже нині вшанувати Леоніда Кононовича, який щойно видав свого «Чигиринського сотника» (Х.: Фабула)? Український Толкін?
...Пригадується, колись давно в одіозного російського письмака Михайла Єлізарова була книжка про те, що фашизм усе-таки пройшов, але мовилося це в суто публіцистичному форматі, натомість у даному випадку йдеться про художню констатацію факту.
У Києві від сьогодні ажіотаж серед книгоманів. Багато хто хоче потрапити на зустрічі з письменницею Світланою Алексієвич, яка отримала літературного «Нобеля-2015». Заплановано на кілька днів не один виступ перед читацькою аудиторією — в університеті імені Тараса Шевченка, Києво-Могилянській академії, Домі освіти та культури «Майстер Клас».
Кажуть, усе в житті буває вперше, а якщо йдеться про літературу, то й поготів. Тут просто необхідно свого часу — тобто вчасно, що вкрай важливо — впасти на самісіньке дно жанрово-стилістичного провалля, щоб звідти поглянути на своє подальше майбуття.
Політична сатира в нас завжди була, наче в анекдоті про американця і совка. Коли перший хвалив свою демократію, за якої в Америці можна вийти на площу і на весь голос гукнути, що американський президент — дурень, другий відповідав, мовляв, у СРСР так само можна скільки завгодно горлати, що американський президент — дурень, і нічого за це не буде. У збірці памфлетів «Ноука від Горького Лука» (Х. Віват) ідеться вже не тільки про «іншого» — ворога, друга чи президента — а й про свого рідного — ближнього, рідного, незнайомого.
