Рівно через п’ять років після проголошення українського Акту Злуки помер Володимир Ілліч Ленін. Ця подія настільки зворушила українців у СРСР, що відтоді щороку 22 січня вони під пильним наглядом партійних товаришів напозір сумували й підсвідомо раділи. Бо в глибині колективної народної пам’яті, у живучих клітинах спинного мозку в’юнився «спогад про майбутнє». Зокрема, якісь туманні образи надзвукових літаків із києворуськими тризубами на крилах і маркер жовто–блакитних прапорів в усіх райцентрах на теренах від Сяну до Дону і від Криму до хутора Михайлівського.
Із 1939 року українців галицьких теж стали привчати сумувати 22 січня, а в 1945–му до гурту приєдналися закарпатці й буковинці. По телебаченню цього дня показували довгі черги до непохованого тіла Ілліча, а в дитячих садочках і школах педагоги розповідали дітям про велич утрати. 22 січня 1990 року ті, хто найкраще засвоїв «мавзолейну науку», сварилися й махали кулаками з тротуарів і кватирок тролейбусів на молодих і літніх українців, які творили «ланцюг єдності» посеред автошляхів і вперше відкрито раділи — разом.

«Якщо вчитель бере хабар від учня, чи той учень може вирости чесною людиною? Такий учитель робить страшну кривду своїм учням», — нагадав Патріарх Української греко–католицької церкви Любомир (Гузар) на презентації свого першого аудіопроекту — трьох компакт–дисків, об’єднаних під назвою «Дорога до себе». Комплект дисків презентували у Міжнародному виставковому центрі неподалік Патріаршого собору УГКЦ у Києві.

Учора Музей Укра­їнської Народної Респуб­ліки поповнився цікавими експонатами. Паризький колекціонер Серж Гетц подарував новому закладу свою колекцію книжок і документів про УНР. «Найцікавішою в колекції Гетца (мати якого, до речі, українка) є «Карта України з залізничними шляхами, копальнями заліза, солі і нафти», укладена 1919 року в Києві і надрукована у Відні, — розповідає завідувач відділу музеїв Українського інституту національної пам’яті, директор Музею УНР Олександр Кучерук. — Там указано кордони України й усі етнічні території, що залишилися поза кордонами. У Росії це Курщина, Кубань, Поволжя. Тепер зрозуміло, чому голод був на Поволжі, — ці землі були заселені українцями. Ця карта друкувалася під паризькі мирні переговори, де визначалися кордони Європи після І Світової війни». Подібна карта була надрукована і французькою мовою, вона також є в Музеї.

Останні свої місяці Лев Силенко жив у Києві, в чотирикімнатній квартирі на Оболоні.
Буремне й не зовсім відоме життя керівника РУН–віри розпочалося чи то в 1921, чи в 1924 році на Кіровоградщині. Силенко спершу вивчився на бібліотекаря в Кременчуцькому технікумі, у 1941–му був червоноармійцем, в 1942–му в Києві взявся за журналістику, писав до газети «Українське слово», був колегою Ольжича й Теліги. Коли редакцію за чиїмось доносом арештували й розстріляли в Бабиному Яру, гестапо забрало і Силенка, та невдовзі випустило.

За його плечима — світове визнання, низка винаходів у галузі зварювання, металургії і технології металів. Зокрема, академік Борис Патон започаткував і розвинув дослідження з використання зварювальних процесів в умовах відкритого космосу і під водою. Під його керівництвом учені винайшли новий спосіб з’єднання м’яких тканин людини і тварин. Чи не єдиному науковцю, йому в Києві вже давненько встановили бронзовий пам’ятник за життя. Його іменем названі вулиці в Дніпропетровську і Льво­ві. Упродовж 50 років учений очолює всесвітньо відомий академічний Інститут електрозварювання імені свого батька — Євгена Патона. Понад 40 років є президентом Академії наук України.

Правда, не зважаючи ні на що, завжди в якийсь час стає явною. Світ дуже довго мовчав про геноцид у центрі Європи, а тепер заговорив. Відкрилися архіви, свідки злочину перестали боятися розповідати про 33–й, видано тисячі книжок про Голодомор, створено десятки документальних фільмів. Утім джерело дезінформації залишається тим же, що й 75 років тому — за білокам’яним муром, червонозоряними вежами. І це незаперечний доказ того, що правда пече злочинця.

Аби зрозуміти — потрібно пережити або принаймні спробувати це зробити. Упродовж 33 годин добровольці акції «Сопричастя», зініційованої Спілкою української молоді в Україні, через обмеження у звичних їжі, музиці, розвагах символічно єднатимуться з тими, хто з вини більшовицького режиму перетерпів неспівмірно більші обмеження та страждання в час Голодомору 1932—1933 років. Акція триватиме з 7.00 21 листопада до 16.00 22 листопада.

Учора в Українському домі розпочався ІХ Конгрес Світового конгресу українців. Події у Грузії, 75–та річниця Голодомору, надання Україні ПДЧ у НАТО — ось головні питання цьогорічного зібрання, що об’єднує десятки громадських організацій української діаспори. У робочій атмосфері першої половини дня учасники конгресу розробили проект звернення до керівників Франції та Німеччини з проханням не перешкоджати Україні у грудні приєднатися до Плану дій з набуття членства в НАТО — «щоб біля кордонів Євросоюзу не повторився грузинський сценарій». Про це розповів «Німецькій хвилі» президент СКУ правник Аскольд Лозинський. Це звернення представники діаспори з 25 країн світу мають ухвалити впродовж триденної роботи.

20 серпня у столичному «Українському домі» розпочнеться IX Конгрес Світового конгресу українців, що триватиме три дні. За словами голови оргкомітету Марії Шкамбари, основна мета заходу — обрати нового президента і спланувати роботу на наступні п’ять років. На сьогодні СКУ очолює відомий діаспорний діяч Аскольд Лозинський — доктор права, який мав досвід роботи у різних українських організаціях Америки.

Учора Ольга Гінзбург, колишня голова Держкомархівів України, ходила в Київський апеляційний суд по рішення про незаконність свого звільнення з високої посади. Ольга Петрівна, член Комуністичної партії, очолювала архівну галузь держави півтора року — з вересня 2006 по квітень 2008–го — за квотою комуністів в уряді Віктора Януковича. Особливих скарг на керівницю, яка вже мала досвід управління на Конотопському арматурному заводі як секретар парткому, не надходило. Вона навіть узялася полагодити дахи в будівлі, де розміщені головні архіви столиці.