Там, де південь, — багато українських прапорів. На станції Новоолексіївка, звідки йдуть автомаршрути на Крим, жовто-блакитним марковані навіть колеса бабусиної кравчучки.

Туве Янссон, також відома як «мама мумі-тролів», стала першою і залишається єдиною фізичною особою, що забезпечила Фінляндії міжнародну славу й стабільний прибуток до бюджету. Крім неї, на це спромоглася лише компанія Nokia. Проте, що ми знаємо про цю жінку, окрім того, що вона створила казковий світ, яким захоплюються малюки і дорослі по всій планеті? Дитячою письменницею Туве Янссон стала, коли їй виповнився 31 рік.

У неї на руці червоно-чорне татуювання — тризуб у вогні, у нього на светрі напис — Glory to Ukraine. Це художниця Марія Діордічук та графік Єгор Стрєлков, які зараз возять невеличку пересувну виставку «Кольори волі» (Freedom Colours) країнами північного регіону ЄС.

Лекція Оксани Забужко, котру вона відчитала у рамках «Культурного проекту» про «головну лицаресу модерної доби», звучить інтригуюче «Убити Дон Жуана: Леся Українка і жіноча література XX століття». Основний її посил в тому, що роль жінок у сучасному світі недооцінена, а відтак не спрогнозований їхній вплив на хід історії у ХХІ ст.

Коли формувалися графік і бесіди лекторіїв Культурного проекту, чи спадало кому на думку, що воєнна тема, обрана Тарасом Прохаськом, буде так на часі? Першого березня, коли він мав прочитати лекцію «Перша світова війна в українській класичній літературі.

Наш герой — одна з основних фігур театрального Києва. Він також добре знайомий любителям телеепопей. А незабаром на широких екранах очікують фільм, що може стати знаковим у кінокар’єрі Станіслава Володимировича — Боклан зіграв головного героя, сліпого кобзаря Івана Кочергу, в картині Олеся Саніна «Поводир, або Квіти мають очі».

Новина про те, що у Маріупольському фільмофонді віднайшли українську фонограму популярної комедії, знятої у 1961 році, цього літа була озвучена мало не всіма вітчизняними ЗМІ. Потім повідомили, що фільм покажуть просто неба в перші дні «Молодості». Згодом плани змінилися (серед причин називають «несприятливі погодні умови» та відсутність дозволу від КМДА, яка цього року була серед патронів кінофестивалю).

Чи варто щось хороше очікувати від фільму, візиткою якого є напис «перший в IMAX», від фільму, знятого у фарватері сьогоднішнього російського мейнстриму ура–патріотичних картин про Велику Вітчизняну, від фільму, поспіхом поданого до лонг–листа іноземних картин, що претендують на «Оскар»?

Назву цього фільму за­пам’ятати настільки важко, наскільки легко забути сам фільм. Звісно, блискучі — у прямому сенсі — епізоди все ще зринатимуть у пам’яті глядача, можливо, навіть через місяці: вечірки, яхти, дівчата, вілли, боа і гральні автомати. Не більше.

Ви ще досі думаєте, що Малевич — лише «Чорний квадрат»? Тоді вам показано прочитати це інтерв’ю, а потім власноруч погортати повноколірний об’ємний альбом «Малевич» (видавництво «Родовід»), що цьогоріч був презентований на «Книжковому Арсеналі», а на нещодав­ньому Форумі видавців отримав один із гран–прі.