Музейна проблематика не надто популярна серед більшості вітчизняних ЗМІ. Поодинокі публікації про достоту фізичне виживання музеїв зі столиці України розчиняються, мов крапля в морі. Зате обсмоктування зіркових скандалів ідуть, як вода в суху землю, плекаючи «піпл», чиєю національною ідеєю цілком може бути й сало, — чого там!

Це свідчення не стільки літературної цінності її творів, як ареалу мешкання їхніх героїв. Кожен поважний літературний критик із повним правом може собі дозволити вдарити по руці, яка це пише, але таки наважусь провести паралель між творчістю пані Левицької і лауреата Нобелівської премії Джона Кутзеє. Як вона, так і він «згодовують» зажирілому і відвиклому від побутових страждань західному читачеві історії з життя людей, мешканців країн третього світу. Вони пишуть про мешканців своєї історичної батьківщини, але так чи інак від тієї батьківщини відірвані. Хіба що твори Кутзеє позначені чорною облямівкою моторошного і таємничого культу Вуду, а в Левицької глевкий корж східнослов’янського буття присмачений солодким маком невмирущого язичницького гумору.

Нещодавно одна двадцятирічна лучанка, майбутній модельєр, попросила мене порадити видавництво, будь–яку книжку якого можна купити і не прогадати.

— А ти які книжки читала останнім часом? — поцікавилась я.

І вона взялася перераховувати, не називаючи авторів: «Зелена Маргарита», «Гальманах», «Тіло і доля», «БЖД», «Електронний пластилін»... Я засміялася і сказала дівчині, що вона вже й без моєї допомоги знайшла таке видавництво. «Прочитай іще й це», — додала, витягуючи з торби нову книжку видавництва «Факт» «Лілу після тебе» молодої письменниці Катерини Бабкіної.

Випускниця Інституту журналістики вже встигла видати на своїй малій батьківщині збірник віршів «Вогні святого Ельма». Крім київського «Факту», франківська «Лілея НВ» — одне з небагатьох українських видавництв, які ще видають поезію. «Лілу після тебе» — друга книжка мисткині, яку в літературних колах звикли сприймати як поетку.

Учасниця більшості літературних фестивалів–слемів–поетичних читань, Катерина таки вирізняється з–поміж решти поетів–тусовщиків своєю напозір... невиразністю. У ній відсутній (принаймні зовні) епатажний виклик і прагнення надавати «по мордасах» громадським смакам. Навіть ненормативна лексика (бо як же без неї в сучасній літературі?!) в її текстах має вигляд випадкової пір’їнки у волоссі чи складки на сукні, яку авторка негайно здмухує–розгладжує добротним і точним словом, метафорою чи майстерним спостереженням. Катеринина подача тексту не потребує стриптизу чи вдаваної істерики, бо зліплене воно зі смаком.

Прозовий дебют двадцятитрирічної письменниці складається з власне повісті «Лілу після тебе» та семи невеличких новел. Критики воліють жанрувати книжку як поетичну прозу. Зрештою, це їхні, критиків, проблеми. Катерині, схоже, однаковісінько, як жанруватимуть те, що вона робить. Головне — робити.

Відкриття виставки «Світанок. Захід. Далай–лама ХIV» традиційно супроводжували труднощі. Амбасада КНР укотре намагалася перешкодити проведенню заходу, присвяченого видатному філософові, релігійному й громадському діячу, лауреатові Нобелівської премії Миру та шанованій у всьому світі і достоту харизматичній людині. Нагадаємо, що навесні цього року представникам посольства Китаю вдалося перешкодити проведенню низки заходів, присвячених його Святості Далай–ламі ХIV у Києво–Могилянській академії. Хоч як це дивно, амбасадори послуговувались вочевидь недипломатичними аргументами і методами.

Всеукраїнську громадську ініціативу заохочення до читання «ЧИТАЙ» пітримало «Радіо Рокс». У середу о 16.07 вийшов перший випуск програми з однойменною назвою. Її гостею стала відома письменниця Ірен Роздобудько.

— Багато гарних справ починаються на Форумі видавців у Львові, — каже Іван. —Позаминулого року саме на Форумі почалась моя співпраця з тернопільським видавництвом «Навчальна книга — Богдан». Першим моїм сюжетом було видання історії світової поезії. Ось–ось це видання має з’явитися друком. Один із редакторів видавництва Борис Щавурський, з яким ми тоді щойно познайомились, поцікавився, чи я часом не маю планів створювати ще й якусь антологію. Кажу: «Та в мене є тих антологій!» (сміється. — Авт.) І я почав піднімати свій численний доробок у цій царині. Почали думати над концепцією.

Мешканцям будинків на вулиці Івана Мазепи довелось засинати під молодечі скандування: «Дякуємо!» та вигуки назви гурту. Така красива національно­патріотична крапка у фестивалі «гуманітарного мілітаризму» мала би розвіяти підозри багатьох людей щодо начебто політичного забарвлення київського «Форуму». Відбувався літературно­мистецький фестиваль за активного сприяння Київської міської адміністрації та Київського медіа­холдингу напередодні і під час виборів мера столиці.

Їдучи до Львова, сподівалася на локальніше свято, ніж те, яке впродовж багатьох років звикла бачити у вересні. Проте кількість акцій і заходів так званого «Дитячого форуму» приголомшила і вразила. Якщо дорослий Форум починається з неквапливої реєстрації, лінькуватих кавувань зі знайомими письменниками та прогулянкою у сутеринах натовпу між книжковими стендами, то дитячий Форум мене просто з потяга кинув на прес–конференцію, відразу після неї — на відкриття. А далі я вже не мала змоги схаменутися, силкуючись зачепити бодай дещицю заходів.

Дебютувавши торік романом «Мізерія» (К., Нора–Друк), Тарас Антипович не став зволікати з другою книжкою прози. І вчинив мудро. «Мізерія» ще перебуває в орбіті читацького зацікавлення, до нового автора ще придивляються–прицінюються. Ще припасовують буковки його імені до колекції власних літературних уподобань, вписують в інтер’єри персонального бачення вітчизняного літературного процесу. Ще перетирають у пучках тканину незнайомого письма, намагаючись на око визначити термін придатності, а як пощастить — ймовірну «кутюрність» свіжоскроєного твору.

Спілкуючись із Володимиром Даниленком, почуватиметесь вушними кліщами на предметному скельці під незворушним поглядом ока в мікроскопі. Хоч скільки ворушіть лапками і хапайте ротом повітря, вимріюючи діалог, однак залишитеся лише піддослідними об’єктами, про які спостерігач уже давно має готові висновки. Оце лише трохи пороздивляється вас, вовтузливих, щоб змалювати згодом, як йому заманеться. І уявлятимуть вас легковірні сучасники й нащадки саме через призму його, Даниленкового, ока.