Хоча мешканцям України гріх скаржитися на брак питної води, проте більшість громадян нашої держави таки не відає, що п’є. І не тому, що вони байдужі до свого здоров’я. Просто в культурі споживання Н2О у нас ще не склалися традиції лабораторних досліджень якості води, взятої з криниць власних обійсть, не кажучи вже про аналізи хлорованої «гримучої суміші», що тече поржавілими водогонами на кухні міських квартир. Однак вітчизняні науковці–медики б’ють на сполох: вода стає однією з основних причин зростання захворюваності українців, зокрема зашлакованості кровоносних судин, холециститів, виразок шлунка, вірусного гепатиту А і навіть порушень функцій головного мозку.

Розвинуті країни світу цю загрозливу проблему успішно розв’язують шляхом збільшення видобутку і споживання природної столової води з мінералізацію менше 1,0 г/куб. дм, добутої із надр екологічно чистих територій.

Уряд підтримав постанову про «Про затвердження такс для обчислення розміру збитків від порушень законодавства про природно–заповідний фонд», якою передбачено уп’ятеро підвищити штрафи за нищення диких тварин і птахів, незаконну вирубку дерев та забруднення земель. Відтепер за несанкціонований проїзд територією заповідників доведеться викласти вже не кілька десятків, а кількасот гривень, а саме — 208 грн. за легковий автомобіль (раніше — 40 грн.), а за машину більших габаритів, приміром, автобус — 286 грн. (раніше — 55 грн.).

Фестиваль короткометражних фільмів Wiz–Art у мистецькому просторі країни дебютував як однойменний фестиваль мистецтв 2008 року. З того часу, дещо переінакшивши назву, Wiz–Art є обов’язковим атрибутом літнього Львова. Цього року шостий фестиваль короткометражок зробив помітний маневр у бік масового глядача, увазі якого була запропонована серія спеціальних сеансів за межами центру Львова. Таким чином львівська периферія стала майданчиком для безкоштовного перегляду кіно від фестивалю Wiz–Art. Глядачі подивилися 20 короткометражних стрічок. Серед яких була і відома «Алкоголічка» Юлії Гонтарук, яка вже заявила про себе на кількох фестивалях, у тому числі — й на «Золотому абрикосі» в Єревані. Публіка «на районах» переглянула дві спеціально сформовані програми — «Вічно молоді» та «Помста підлітків».

У Тальнівському районі сільськогосподарське товариство «Урочище Журавське» не може добитися законного права господарювати на орендованiй землі. Бо тими гектарами самовільно користується інше тамтешнє ТОВ «ВП Імпульс Плюс».

«Водії автомобілів «Запорожець» мають право не дотримуватися правил дорожнього руху, не зупинятися на вимогу інспекторів ДАІ, керувати автомобілем у нетверезому стані, не платити за паркову», — такі жартівливі «права» можна прочитати у водійських посвідченнях членів столичного клубу власників «Запорожців». Адже своїх «залізних коней» вони вважають особливими. І небезпідставно. Перша партія цих малолітражок зійшла з конвеєра 22 листопада 1960 року. Відтак деяким «горбатим» уже «стукнуло» по півстоліття. А вони й досі бігають нашими дорогами!

Перше авто моделі ЗАЗ–965 вийшло з експериментального цеху 18 червня 1959–го, і до кінця року було виготовлено 30 машин. А 18 липня 1960 року два автомобілі було презентовано кремлівським вождям Микиті Хрущову і Леоніду Брежнєву. У серпні п’ять машин ЗАЗ–965 пригнали до Москви для лабораторних випробувань. А вже у жовтні завод «Комунар» розпочав серійний випуск «малюків».

50 видів вареників, млинці з м’ясом, сиром, капустою та ще й традиційні українські «Хріновуха» та «Медовуха» — ось далеко не повний список того, що проїжджі автобаном «Київ—Одеса» могли безкоштовно скуштувати в неділю на 236–му кілометрі траси. Саме там для всіх подорожуючих та відвідувачів мережі ресторанів «Батьківська хата» великий оригінал і народний ресторатор Михайло Поплавський відкрив «Пам’ятник варенику, який переміг кризу 2009 року».

Оскільки подія припала на переддень посту, то присутні скористались чи не останньою в найближчі сім тижнів можливістю розважитись: хто з пам’ятником фотографувався, хто м’яса наїдався. Проте більшість танцювала, пританцьовувала, а ще підспівувала запальні українські пісні — на честь відкриття пам’ятника варенику вони лунали весь день.

Важко собі уявити українця, який ніколи не куш­тував би шоколаду «Корона», кави «Якобз» чи чіпсів «Люкс». Однак далеко не всім споживачам відомо, що виготовляє цю смакоту одна і та ж фірма — «Крафт Фудз Україна». На вітчизняному ринку харчових продуктів ця компанія починала з нуля, а тепер — лідер продажів. Свої провідні позиції «Крафт Фудз Україна» здобула заслужено. І не без зусиль Голови правління Юрія Логуша — сина українських батьків, який майже двадцять років тому покинув у США престижну наукову роботу, успішний бізнес і приїхав до України. Аби тут, очоливши підрозділ потужної міжнародної компанії, стати одним із кращих топ–менеджерів держави і просто небайдужим українцем. «Злі люди не їдять шоколаду, — жартує Юрій Логуш. — А хто з’їсть плитку шоколаду, гарно почувається і хоче допомогти комусь. Шоколад збуджує почуття доброти і благородства». Можливо, тому «шоколадна» компанія «Крафт Фудз» робить так багато добрих справ для нашої держави.

На минулорічній зустрічі однокласників, коли кожен звітував про своє життя– буття за цих п’ятдесят років після школи, Валентин Панфілов був небагатослівним. Мовляв, 34 роки присвятив війську, наступні шістнадцять — бджолам. А мрія у нього одна: аби стаж пасічника перевищив армійську календарну вислугу. І це цілком реально, переконаний мій співрозмовник, відставний полковник із Миколаївщини.

У найстарішому, і, без сумніву, найсмачнішому в світі конкурсі продукції бджільництва в столиці Великої Британії Україна брала участь уперше, та, врешті, отримала чи не найбільше овацій. Журі Медового шоу, яке вже 77–й раз дегустує та оцінює роботи найкращих бджолярів світу, відзначило Україну аж у 36 номінаціях! Представляти вітчизняний мед за кордоном вирушили члени Всеукраїнської громадської організації «Братство бджолярів України» на чолі з головою правління Тетяною Васильківською.

Акція «Зроби різдвяну зірку — підтримай традицію батьків» розпочалася ще минулого тижня семінаром «Традиція виготовлення великих різдвяних звізд на Галичині та Надсянні», що проходив у Львівському музеї народної архітектури та побуту. Традиція виготовлення великих різдвяних зірок висотою 1,5—2 метри на Галичині була поширена й закріплена ще в 30–ті роки. Їх виготовляли за особливою технологією: зірки мали незвичайну форму та пишне оздоблення. Наукові співробітники музею впродовж кількох років намагаються відновити цю традицію, організовуючи напередодні Різдва семінари, майстер–класи та зустрічі з народними майстрами.