Відповідне рішення на користь позивача — Сергія Омельченка Солом’янський райсуд столиці під головуванням судді Коробенка С. В. ухвалив ще 4 березня 2016 року. Ще певний час пішов на те, щоб рішення суду набуло законної сили, а також на те, щоб відповідач — керівництво Солом’янського райвідділу ГУ Державної міграційної служби в м. Києві нарешті виконало його.

Багато років складалася парадоксальна ситуація: y країні, де одна єдина державна мова українська, багато високопосадовців та чиновників розмовляють іноземною — російською мовою. Якщо дехто з урядовців намагався хоч якось зв’язати два слова докупи, то виступи колишнього Прем’єр-міністра Миколи Азарова радше нагадували знущання над мовою, ніж бодай мінімальне володіння нею.

Після піврічного затишшя тема варварського видобутку бурштину на Поліссі знову стала топовою. Спровокували її два фактори. Спочатку в інтернеті з’явився черговий репортаж активістів Автомайдану, які заїхали на поліську глибинку і зняли з безпілотника сотні людей, які бабраються в болоті в пошуках «сонячного каменя».

Подружжя Михайла та Ольги Шкаровських зізнається, що, коли вони вперше почули від полтавського міського голови Олександра Мамая обіцянку подарувати їхньому численному сімейству просторий автомобіль, у якому кожен мав би своє сидіння, по-справжньому зраділи.

Шевченківський районний суд Києва арештував 94,67 гектара землі поблизу столиці, яка опосередковано належить українському бізнесменові Віктору Поліщуку, передає «Радіо Свобода». Особа Поліщука в українських бізнесових колах завжди виглядала одіозно. Він як олігарх із сумнівною репутацією відзначився у кількох журналістських розслідуваннях.

Уже більше дев’яти місяців у самому центрі Києва, в будинку з «елітною» адресою — вулиця Леонтовича, 5 — триває конфлікт між двома структурами: створеним за наказом екс-Прем’єра Миколи Азарова Центром світової економіки та Інститутом всесвітньої історії НАН України.

Її викрадали, судили, 116 днів вона провела в СІЗО, де жінку ледь не вбили, та й досі її залякують. Ситуація, в яку потрапила львів’янка Галина Донець, здається неймовірною, проте таке може статися чи не з кожним.

Із Києва до Березані — 80 кілометрів далеко не найгіршою дорогою. Час у поїздці минає швидко, тому контраст відчувається особливо гостро: не у висоті міських будівель, а у атмосфері, що ніяк не може вивітритися у містечку. Перше враження — що у державі не було Майдану, що ніхто й не намагається нічого «перезавантажувати» у владі, а місцеве керівництво не лише успішно використовує тіньові схеми колишнього режиму, а й навіть лінується пристосуватися до нинішньої риторики.

Схоже, молоді та завзяті керманичі Дніпропетровської області ахметовсько­криворізького розливу, на відміну від своїх попередників, вирішили увічнити пам’ять про себе епохальними об’єктами суто радянського штибу буквально під стінами владних будівель. Спершу колишній глава облдержадміністрації, а нині — віце­прем’єр, Олександр Вілкул став душею і натхненником архітектурного ансамблю, приуроченого до 80­річчя Дніпропетровської області. Про незбагненність цієї події наша газета писала. Насамперед у тому розумінні, що дотепер ані про 30­річчя, ані про 70­річчя і навіть 50­річчя навіть не згадували. А тут раптом пошанували з небувалим розмахом — встановили кам’яні брили з барельєфами найвизначніших постатей в історії краю. Проте з численних керманичів Дніпропетровщини за ці 80 років такої честі удостоїлися тільки двоє — Леонід Брежнєв та Володимир Щербицький. А от про першого лідера області В. Чернявського та його наступника М. Хатаєвича, тобто першопрохідців, яким завжди найважче, ніде не згадали жодним словом.

Наша газета повідомляла про вшанування пам’яті борця за волю України, воїна і письменника, автора знаменитого «Холодного Яру» Юрія Горліса–Горського на його малій батьківщині — у Решетилівському районі. До 115–річчя з дня його народження місцеві «свободівці» зініціювали науково–просвітницьку конференцію, яка відбувалася у приміщенні Решетилівської селищної ради за участю науковців і активістів, а також селищного голови, депутатів обох тамтешніх рад, учителів і старшокласників гімназії. Здавалося, крига забуття «нерадянського» героя нарешті скресла і для місцевої влади. Однак можновладці цього разу зганьбилися ще більше, ніж тоді, коли у вересні минулого року проігнорували перший приїзд у рідне село «холодноярця» — Демидівку — доньки відомого українця Лариси Лісовської.