Популярність харківського синоптика байбака Тимка, що вже десять років поспіль прогнозує у лютому весняну погоду, ніскільки не вплинула на чисельність місцевої популяції цих симпатичних тваринок.

Здавалося б, тому факту, що за останні 15 років у головній річці України з’явилося шість нових видів риби, треба радіти. Але у фахівців це, навпаки, викликає тривогу.

Це могутнє довговічне дерево з розлогою зеленою кроною, що росте на островах Океанії і Зондського архіпелагу, здалеку схоже на дуб чи каштан і носить ім’я артокарпус. Місцеві жителі називають його кемпедак, тобто хлібне дерево, на міцних гілках якого або товстезному округлому стовбурі виростають велетенські довгасті кремово–золотисті, схожі на дині чи гарбузи плоди, завдовжки близько метра.

На Харківщині плесо найбільшої річки Східної України — Сіверського Дiнця — місцями повністю вкрила широколиста пістія. Приголомшені екологи здивовано розводять руками: цей тропічний водяний бур’ян росте винятково у спекотних частинах світу, тому появу його на Слобожанщині називають небезпечною сенсацією. Якщо лапата рослина з довгим коренем успішно перезимує в наших краях, то боротися з нею стане ще важче. Для Сіверського Дінця, що й без того серйозно потерпає від забруднення заводськими стоками, тропічна «окупація» може обернутися серйозним екологічним лихом.

Віктора Гавриленка, директор заповідника «Асканія–Нова», можна слухати і не наслухатися. А ще краще побути з ним на природі. Хіба не диво спостерігати, як віслюки, побачивши в степу машину з «шефом», прагнуть її зупинити, перекривши дорогу. У такий спосіб вони випрошують собі гостинці — звикли, що в Віктора Семеновича для них завжди є щось смачненьке. Звернення до хитрунів зазвичай починається з лагідного «звірята»…

Сьогодні вже важко навіть повірити, що такі типові для наших краєвидів дерева як біла акація, каштани, тополі й канадські клени з’явилися в Україні лише 200 років тому. Завезли їх у різний час і акліматизували до місцевих природних умов Іван Назарович та Іван Іванович Каразіни — батько та син. Колискою для тоді ще фактично екзотів став створений ними дендропарк у селі Основинці поблизу містечка Красний Кут, що й понині вражає багатством і різноманітністю культивованих дерев та чагарників. Але, на жаль, сьогодні цей унікальний куточок природи з багатьох причин переживає не найкращі часи. Чи не вперше за свою довгу і непросту історію він опинився на межі повного занепаду.

Після теплого морського узбережжя нашого обивателя більше за все тягне в гори. Заворожує їхня дика краса, несподівані краєвиди, що відкриваються майже за кожним черговим поворотом. А ще важливішими є легенди, старанно створені місцевими мешканцями мало не для кожної чимось помітної каменюки при дорозі, не кажучи вже про скелі, печери й водоспади на мальовничих гірських річках. Цікаво, що практично все з перерахованого є в Південному Донбасі. Немає лишень голов­ного — легенд.

...У селі Сирники, що неподалік Луцька, підприємець вирішив розводити форель. Закупив навесні у форелевому господарстві п’ять кілограмів риби, запустив у джерело і вже мав велику надію, що проект удався. Та, на його біду, це джерело облюбував бобер. Форель не витримала такого сусідства й через два дні здохла. Чоловік жаліється, що бобри завдають великих збитків його ставкам: закидають їх сміттям, що гниє, прогризають дамбу. Та найбільше підприємець боїться, що перекриють річечку, з якої живляться ставки. І на рибному бізнесі можна буде поставити крапку. А боротися з бобрами не може, бо їх охороняє Червона книга. Як тут бути?

Насправді мало хто знає, що бобри вже давно — не червонокнижні тварини. Але охочих полювати на них нема: хутро цих звірів знецінилося. Через це в самих бобрів нарешті з’явився шанс вижити у двобої з людиною...

Поки екологи, лісівники й науковці ламають списи у суперечках, що ж стало причиною різкого зменшення поголів’я червонокнижного зубра у волинських лісах, одна з найбільших його популяцій опинилася на наших теренах фактично на межі зникнення.

Недавно у Краснокутському дендропарку вкрали магнолію, а неподалік, у сусідньому селі, — дві половецькі баби. Події знакові в тому сенсі, що пропажа була частиною історичної спадщини Харківського регіону і належала всім. Тепер ці раритети, що об'єднували етапи історичного розвитку краю в одне ціле, прикрашають приватні маєтки місцевих скоробагатьків і більше не доступні для загального огляду. Їх ніхто не шукає одразу з двох причин. Подібні цінності ще не сприймаються суспільством як національна святиня чи гордість. Це по-перше. А по-друге, процес розтягування України по домашніх кутках триває так успішно, що подібна пропажа на тлі більш значимих втрат здається невинним жартом. Проте саме викрадена магнолія з дендропарку сьогодні може стати напрочуд актуальним прикладом ...життя навпаки. Це коли людина не стільки тягне за власний паркан багатства навколишнього світу, скільки створює їх, примножує і віддає.