Вогню для себе!

Близько десятка людей чотири дні тому розклали намети під вікнами Генеральної прокуратури. Всі вони приїхали з різних містечок Сумщини з однією вимогою: зупинити свавілля місцевих правоохоронців. Серед пікетувальників матері двох хлопців із міста Шостка, з котрих під тортурами, як вони заявляють, вибили зізнання у вбивствах.

Олександр Воскобойник і Олександр Сапон, так звати хлопців, зараз у в’язниці, перший сидить уже рік і одинадцять місяців, а другий — уже четвертий рік. Півторамісячне пікетування шосткинської мерії нічого не дало, тож люди приїхали до Києва з вимогою переглянути вироки.

Олександра Воскобойника заарештували на четвертий день по тому, як він повернувся з армії. Як стверджують родичі, Сашко прийшов до райвідділу міліції, аби заступитися за друга, якого затримали за те, що він напідпитку нецензурно лаяв міліціонерів. Тут Сашко потрапив під гарячу руку ображених стражів порядку. Його били, підвішували на дибу і били знову, вимагаючи взяти на себе провину за вбивство, яке трапилося напередодні. Врешті-решт хлопець не витримав знущань і підписав явку з повинною. Свідком у справі вирішили зробити знайомого Сашка Воскобойника, Павла Коваленка. «Свідчення» добували тими самими методами, а коли у перерві між тортурами запитали Павла, хто його батьки, виявилося що його мати — редактор місцевої телерадіокомпанії і газети, колишній депутат. Міліціонери «змінили платівку», плескаючи Павла по плечу, мовляв, «ти ж свій, нормальний пацан! Давай все забудем!». Проте мати підняла на захист сина ціле місто, і перед мерією виросло наметове містечко. Проти міліціонерів Пуріса і Сахожка, які знущалися з Павла Коваленка, відкрили кримінальну справу, кілька днів тому почався суд у справі першого з них, тоді як другий перебуває ніби «в бігах» — всі знають, де він, але місцева міліція його «не бачить». У долі Олександра Воскобойника це нічого не змінило, він так і «мотає» тюремниий строк.

Коли ця історія набула місцевого резонансу, до шосткинських пікетувальників прийшла мати Олександра Сапона. Він теж відбуває строк за вбивство, хоч, за словами матері, справжній убивця є просто знайомим її сина.Цей знайомий має зв’язки у місцевій міліції, тож його не чіпали, а Олександра забрали до відділку. Коли мати по нього прийшла, їй відповіли, що сина у відділку немає. Коли жінка таки прорвалася всередину, то побачила жахливе видовище: її сина, підвішеного за руки до стелі, по-звірячому били кілька міліціонерів. Олександр Сапон «здався» і підписав усе, що від нього вимагали. Відтак він уже чотири роки у в’язниці.

Таких історій на Сумщині — безліч, розповідає місцевий журналіст Андрій Шульга. Серед тих, хто три дні тому «оселився» під Генпрокуратурою — колишній міліціонер, пастор, інвалід першої групи на інвалідному візку, кожен розповідає свою історію «мандрів» міліцейською системою.

Тортури — звичайний інструмент дізнання, вони настільки жорстокі, що їх не витримали б навіть індійські йоги. Тим часом «корпоративна культура», чи то пак, кругова порука, у правоохоронців така сильна, що справи про катування виходять за стіни міліцейських казематів украй рідко, каже Андрій Шульга.

У приймальні Генпрокуратури пікетувальників переконували, що тут вони нічого не доб’ються, та люди готові стояти хоч три місяці і пікетувати інші владні установи. Матері в’язнів сподіваються на допомогу свого земляка, Президента Віктора Ющенка, і чергують під Секретаріатом Президента.